З Юрою «Кар’єром» Левковським ми прослужили в одному підрозділі зовсім недовго, заледве тиждень. Потім наші шляхи – волею долі та вищого командування – розійшлися. Але спілкування періодично підтримували. Списувалися, зідзвонювалися.
Улітку 22-го воювали на одному напрямку. Їхню – і донедавна мою – роту охорони районного ТЦК та СП якраз прикомандирували до тепер уже моєї бригади. Хоча там, під Бахмутом, ми так і не перетнулися. Фактично наживо ми не бачилися майже два роки. Можливість зустрітися випадала хіба під час відпусток.
– Що ти, друже? У Полтаву збираєшся? Маякуй, якщо що. Обіймаю, – писав у месенджері Юра.
На той час він уже служив удома та відновлювався після поранення, котре отримав у Серебрянському лісі в 23-му. З поля бою його виніс кум Діма «Квадрат». Згодом про цю історію репер Артем Лоік написав пісню «Талісман»:
Люба, я не казав тобі, як там було те все,
навіщо тобі слухати про те болото все…
Я виконав, що ти просила: «Не загинь!»,
твоя любов перехрестила штурмовий загін,
наш окремий зведений… Прошу тільки не оди,
а просто, по-людському, Лоік, напиши про «ОДІН»!
І про мою дружину, про її силу молитви,
коли ми влипли… Я думав, це вже титри…
За станом здоров’я «Кар’єр» міг би списатися і повернутися до цивільного життя. Але він продовжує службу, попри те, що має групу інвалідності. На запитання цікавих, чого він досі у війську, Юра відверто відповідає: «Ми служимо, тому що ви нас не міняєте. Коли поміняєте – із задоволенням».
А ще декому муляє, що він купив машину. Та й на це у нього є робочий лайфхак: штурмовий підрозділ – зона бойових дій – зіткнення з противником – премія за безпосередню участь у боях, ота сама славнозвісна «сотка». Такою ціною вона й заробляється. Але черги з охочих щось немає.
Нині Юра, який вже не може ходити на штурми, займається забезпеченням і активно взаємодіє з волонтерами. Він допомагає не лише своєму підрозділу, а й іншим військовим «організмам», адже багато знайомих через одне-два рукостискання. Чужих не буває, всі свої. Як і більшість занурених у цю справу людей, Юра не може не перейматися байдужістю та втомою суспільства, що зростають.
– Братику, – каже він, – волонтерські збори не те що спадають. Вони просто стоять! А хлопцям на фронті ж потрібні дрони, машини і решта всього.
У запалі розмови «Кар’єр» звертається до теми тисячі, що її нині роздає влада, і влучає в одну з больових точок для небайдужих громадян. Бо за словами міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, перші виплати українці витратили переважно на оплату комунальних послуг (63 %), потім – на мобільний звʼязок (17 %) і лише зовсім трохи – на донати Силам оборони України (4 %).
Це глибоко зачіпає Юру, який конвертує кошти в дрони («це ж, вибач мене, буде ніфіга собі») й не дуже довіряє великим фондам. Тому й радить людям брати оту віртуальну тисячу, сплачувати нею за комуналку, а свою тисячу віддати чи перерахувати тим, кого знаєш особисто, та впевнений, що вона буде використана з користю й за адресою. На ремонт «корчів», засоби РЕБ, ті самі дрони.
– Давайте покажемо і доведемо, що ми – таки нація, – каже Юра, апелюючи до свідомості та сумління співгромадян. Укотре, всоте, втисячне.
