У Полтавській області існують спільноти «Анонімні алкоголіки», які можуть допомогти впоратись із хворобою.
За даними дослідження ВООЗ, проведеного в Україні у 2023 році, 77,4 % опитаного населення зазначили, що вживали алкоголь протягом останнього року, а 49,2 % мали хоча б один випадок надмірного споживання алкоголю за той самий час. Схожі дані отримав у 2024 році Центр громадського здоров’я під час опитування: 72 % дорослого населення України вживали алкоголь протягом року. Серед чоловіків цей показник становив 77,8 %, а серед жінок – 66,3 %.
У Центрі громадського здоров’я зазначають, що алкоголь пошкоджує ДНК в людському організмі, призводить до гормональних збоїв та сприяє розвитку раку.
Психотерапевт полтавського сайту психологічної допомоги «План Б» Сергій Седих вважає, що війна в Україні суттєво впливає на зростання кількості людей із залежностями, оскільки алкоголь і наркотики – це адаптогени надшвидкої дії. Тобто ці речовини допомагають людині швидше адаптуватися до несприятливих обставин життя та стресів.
Фахівець розповідає, що алкоголь за своєю шкодою для людини – вище інших наркотиків. Усе тому, що він найбільш комплексно та сильно впливає на тіло, психіку, соціальні аспекти життя людини, її духовні та моральні якості.
Сергій Седих додав, що вище алкоголю можуть стояти хіба що солі. Зазвичай їх вживають дуже молоді люди, і солі одразу сильно б’ють по психіці людини.
– Наркотики в Україні дістати легко, але для нормально вихованих людей (а більшість людей добре виховані та законослухняні) сам факт подумати про те, що треба діставати та вживати наркотики – це момент, який включає тривожність, невпевненість, страх. Тому люди зазвичай не йдуть цим шляхом, – каже фахівець.
А оскільки алкоголь не заборонений і доступний, він і стає тією речовиною, яку більшість людей періодично чи постійно вживає.
За словами психотерапевта, залежність формується в меншості людей, яка вживає психоактивні речовини:
– Зі 100 людей залежність в Україні формується у 20. У 80, які будуть вживати алкоголь, наркотики, палити, – залежності не буде.
Розповідаючи про причини, які призводять до такої хвороби, психотерапевт підкреслює, що схильність до залежностей передається генетично:
– У більшості випадків алкоголізм передається спадково. У меншості причиною стають мілкі органічні порушення роботи головного мозку, які призвели до схильності до формування залежностей.
Також Сергій Седих розповідає про ще один важливий фактор. В організмі кожної людини виробляється ендогенний етанол – така ж речовина, яка є в алкоголі. Він діє як маленькі дози алкоголю та впливає на відчуття задоволення. У людей, які схильні до формування залежності, порушене продукування ендогенного етанолу – його виробляється приблизно у два рази менше, ніж в інших людей.
– Люди, у яких знижене виділення ендогенного етанолу, живуть у зниженому рівні настрою, отримують у два рази менше задоволення від речей у порівнянні з іншими – від змагань, танців, заняття спортом, читання книжок, спілкування.
Через це люди зі зниженим рівнем ендогенного етанолу своє перше вживання психоактивних речовин пам’ятають надзвичайно яскраво.
– У мене були клієнти, які казали: «Я впевнений, що дорослі ховали від мене еліксир щастя». Бо коли вони пробують алкоголь, життя стає для них яскравішим, підлітки можуть навіть почати краще вчитися.
Для розуміння проведемо нульову лінію. Здорові, несхильні до вживання люди за своїм настроєм будуть перебувати на 1, а схильні до залежності – на -0,5. Коли вони вживають, рівень задоволення підіймається до трійки. У звичайних людей це дві «сходинки», а у схильних до залежностей – 3,5.
– Тому останні відчувають кайф, дуже сильне задоволення, якого раніше ніколи не було. Бо в них знижений рівень етанолу природно. І це відчуття так у мозку фіксується, що формується тяга до такої зміни свідомості, – пояснює фахівець.
Сергій Седих говорить, що під дією алкоголю в організмі людини утворюється ацетальдегід, який сприяє аглютинації еритроцитів – вони «склеюються» між собою, утворюючи групки.
Оскільки еритроцити переносять кисень, зокрема до найдрібніших капілярів мозку, група склеєних клітин не може впоратися зі своєю функцією.
– Група еритроцитів не може пройти у капіляри, які дають кисень верхнім шарам головного мозку, і їм не вистачає кисню. І верхні шари, які відповідають за раціональне мислення, відповідальність, почуття безпеки, інстинкт самозбереження, совість, трохи «засинають».
Через це людина стає сміливішою, агресивнішою, веселішою, менше стидається власних дій. Також алкоголь робить її впевненішою в собі, знімає тривожність та навіть може пробуджувати творчі здібності. У цей час стає більш активною середня (рептильна) частина мозку.
– У малих дозах алкоголь активує нас на певний час, а коли доза підвищується, він починає гальмувати людину, бо «засинають» і більш низькі структури мозку. Далі він впливає на мовленнєві центри («заплітається» язик), на рухові центри (порушується координація рухів), через що не можна водити машину в алкогольному сп’янінні, – коментує фахівець.
На запитання «Полтавської думки», чи існує певна риса характеру, яка об’єднує людей із залежностями, психотерапевт відповідає – ні. Але він додає: якщо люди хворіють на залежність від психоактивних речовин, поступово вони стають схожими одне на одного – в поведінці, реакціях, висловлюваннях.
– Через аглютинацію еритроцитів мозок залежних працює на нижніх рівнях, тому вони регресують до рівня підлітка – стають безвідповідальні, емоційно нестійкі, жорстокі.
Сергій Седих зазначає, що Всесвітня організація охорони здоров’я визнала алкоголізм хворобою у 1962 році, але в пострадянських країнах його ще довго вважали відхиленням у поведінці людини.
– Навіть зараз багато лікарів не вважають алкоголізм хворобою, хоч і ставлять такий діагноз, – зауважує він.
Наш співрозмовник зізнається, що, вже пропрацювавши клінічним психологом у психіатричній лікарні протягом 10 років, він також не ідентифікував алкоголізм як хворобу, а вважав його поганою поведінкою людей, які зловживають і не можуть себе взяти у руки. Його думку змінили курси для наркологів, психологів та психіатрів, що у 1990-х роках в Україні проводили американці, які в минулому були наркоманами та алкоголіками. Також вони розповсюджували ідеї програми «12 кроків» «Анонімних алкоголіків». Ці курси повністю перевернули його уявлення про залежності.
– Ми ж не кажемо гіпертоніку: «Візьми себе в руки, навіщо у тебе тиск 180/140, не роби так», бо розуміємо, що йому треба лікуватися. Взяти себе в руки та знизити зусиллям волі тиск або прибрати алергію неможливо. Так само й із залежностями. Важливо сприймати залежних як хворих, а не поганих людей.
Сергій Седих пояснює, що існують діагностичні симптоми хвороби – залежності, але їх треба розглядати в комплексі, бо поодинці вони не інформативні.
– Якщо регулярно протягом пів року в людини буде проявлятися кілька симптомів, тоді можна поставити діагноз «алкоголізм», – коментує психотерапевт сайту «План Б».
1. Втрата кількісного контролю над вживанням, коли людина не може зупинитися.
– Алкоголік тільки доторкнувся до алкоголю – і він вже втратив контроль над кількістю. В алкоголіків, які одужують, є така фраза: «Нам 50 чарок мало, нам однієї забагато». Якби звичайна людина випила ту кількість, яку випиває алкоголік за день, вона б загинула від отруєння.
2. Якщо людина похмеляється зранку, це може бути симптомом хвороби. Бо алкоголіку, якщо він зранку на похмілля випиває, стає легше, його психічний, фізіологічний стан покращується.
– В організму здорової людини реакція на алкоголь зранку після великої кількості випитого ввечері буде геть іншою – йому стане гірше, бо організм зазнав отруєння. Якщо зранку випити ще, здоров’я «не поправиться», – говорить фахівець.
3. Провали в пам’яті – людина не пам’ятає своє життя, події, які відбувалися з нею у стані сильного сп’яніння. Якщо частково пропадають спогади про минулий день – це один з компонентів хвороби.
4. На думку психотерапевта, найбільш вагомим симптомом залежності як хвороби є втрата ситуаційного контролю.
Як приклад він навів таку ситуацію. Двоє друзів – Тарас та Микола – п’ють щодня після роботи. У Тараса дружина захворіла й потрапила в лікарню на операцію. З цього моменту до її виписки він не п’є, варить бульйони і їй носить, з дітьми грається та робить уроки. А потім у Миколи захворіла жінка, «швидка» забрала її до лікарні, але він і наступного дня п’є. У лікарні її не навідує, дітей не доглядає, замість нього це робить його мати чи теща.
– Він випиває і каже: «Я дуже переживаю за дружину, треба випити». І у суспільстві у такому випадку думають: «От свиня!», а насправді людина хвора, вона втратила ситуаційний контроль над вживанням. Ситуація однозначно проти того, щоб вживати, бо це зашкодить, але алкоголік все одно буде пити, – розповідає Сергій Седих.
Якщо людина хоче позбавитися від алкогольної чи наркотичної залежності, найперше, що їй треба зробити – це визнати, що з цим є проблема.
– І це найскладніший крок! Хитрість цієї хвороби в тому, що один із симптомів – заперечення. Такий психологічний захист, коли людина не визнає хворобу, – підкреслює психотерапевт сайту «План Б».
Такі люди часто перекладають відповідальність за своє зловживання на несприятливі обставини життя («життя таке, тому я п’ю, а не тому, що хворий»).
За словами Сергія Седих, у більшості випадків пацієнт із залежністю потребує госпіталізації на кілька місяців, де з ним працюватимуть фахівці:
– Людина повинна знаходитись деякий час у місці, яке безпечне і захищене від можливості вживати. Працюючи над собою, оновлюючи клітини організму, позбавляючись наслідків отруєння, людина потихеньку стане спроможна сприймати ідею невживання. Бо якщо з’явиться можливість, залежна людина обов’язково буде вживати навіть у лікарні, адже вона безсила перед цим.
Тому людині треба кілька місяців, щоб прийти до тями в реабілітаційному центрі та зрозуміти, що вона не винна в тому, що захворіла.
– Людина боїться визнати, що вона – алкоголік, бо тоді вважатиме, що винна у цьому. Адже саме так вважає її оточення – не може взяти себе у руки, отже, винен. Людину звинувачують у хворобі.
Як каже наш співрозмовник, алкоголізм – це хвороба, яка порушує ціннісні пріоритети людини, суттєво впливає на погіршення її морального стану. Сама людина не дуже страждає через своє захворювання, їй просто погано без чергової «дози». Більше страждають близькі залежного через те, що він вживає.
Часто родичі алкоголіків і наркоманів потрапляють у співзалежність і «кладуть» своє життя на піклування про них. Сергій Седих радить родичам залежних напрацьовувати навички «жорсткої любові». До прикладу, якщо алкоголік прийшов п’яним, не пускати його додому, а якщо він впав у під’їзді, обмочився і заснув, залишити його там до ранку.
– Коли сусіди через нього переступатимуть, він побачить і усвідомить, у якому стані повернувся додому. Але в реальності це реалізувати складно. Адже зазвичай у такому випадку в Україні його дружина з дітьми-підлітками спускається, і вони затягують алкоголіка додому. Там дружина роздягає та укладає його в постіль, тож залежний прокидається чистим і в себе вдома.
Так, алкоголік не стикається з наслідками свого зловживання і не несе відповідальність за свої дії, їх «перекриває» співзалежна дружина (чи інша близька людина).
– У західних країнах жінка розлучається з таким чоловіком, бо вона може бути незалежною. Коли на заході жінка каже: «Я від тебе піду», алкоголік розуміє в моменти тверезості, що вона каже правду. А у нас він знає, що нікуди вона не дінеться. Хоча наші жінки потроху підійматися до рівня, щоб розлучитися з такою людиною.
Сергій Седих розповідає, що існує спосіб, як спонукати залежного звернутися за лікуванням. Він називається інтервенція (втручання у життя алкоголіка/наркомана), яку фахівець застосовує в колі близьких людей залежного.
Для цього фахівець спочатку збирає усіх важливих для залежного людей, яким він небайдужий, але без нього самого, – дружину, дітей, хорошого товариша, батьків, керівника. Цим людям пояснюють, як правильно спілкуватися із алкоголіком, щоб він погодився на лікування. Наш співрозмовник підкреслює, що головне – навчити цих людей не піддаватися на провокації залежного та не вступати з ним у конфлікт.
– Бо якщо почнеться конфлікт, він скаже: «Ви мене засуджуєте», грюкне дверима та піде пити. Ми з родичами тренуємося, я пояснюю, що він їх легко може виводити з себе, потім звинуваючи, що вони на нього кричали та тиснули. Я вчу дружину казати такі слова: «Я тебе дуже кохаю, ти для мене важливий, але через те, що ти багато випиваєш, я відчуваю страх за майбутнє нашої сім’ї, переживаю за тебе». Вчу казати дітей: «Тату, ми тебе любимо! Але коли ти приходиш п’яним, ми боїмося».
Важливо, щоб рідні говорили про свої почуття без звинувачень і просили людину з залежністю погодитися на лікування.
Наш співрозмовник наголошує на тому, що після госпіталізації важливо працювати з алкоголіком чи наркоманом психологічно. Бо якщо така людина усвідомить думку, що вона не винна у своїй залежності, то продовжить вживати, але вже без докорів сумління.
Тому фахівець рекомендує щодня відвідувати зустрічі анонімних алкоголіків/наркоманів, адже це терапевтична спільнота, де учасники налаштовані на одужання та можуть показати правильний шлях новачкам. Також слід отримувати психотерапію.
Сергій Седих розповідає, що протягом 10 років, поки він був директором та психотерапевтом реабілітаційного центру «Новий поворот» під Полтавою, він побачив багато успішних кейсів з одужання від залежностей. Зокрема зі своїми пацієнтами він працював за програмою «12 кроків».
– Варто розуміти, що алкоголіки та наркомани були травмовані своєю залежністю, також вони часто травмовані у дитинстві своїми батьками. Програма «12 кроків» не лише допомагає залишатися тверезими, це й програма духовного зростання з травми. Алкоголіки та наркомани, які проходять її, йдуть шляхом посттравматичного зростання – вони зростають до рівня успішної, відповідальної особистості.
Сергій Седих зазначає, що відвідування групи анонімних алкоголіків/наркоманів та участь у програмі «12 кроків» мають доповнюватися роботою з психологом чи психотерапевтом. Він зазначає, що в Україні зараз розвивається такий напрям як трансфігуративна психотерапія, яка фокусується на глибокій психічній трансформації особистості, а не лише на подоланні симптомів. Трансфігуративна психотерапія допомагає людині, яка лікується від залежності, впоратися з психологічними проблемами та комплексами, набути навичок спілкування у суспільстві, конструктивно розвʼязувати конфлікти та виражати свої почуття.
– Залежні колись звернулися до алкоголю, бо їм не вдавалося бути на рівні з іншими у суспільстві. Тепер завдяки трансфігуративній психотерапії вони можуть опанувати навички спілкування та адаптуватися, – каже фахівець.
На Полтавщині діють групи допомоги «Анонімні алкоголіки Полтавського регіону». Звернутися за консультацією можна за телефонами (095) 498-63-31, (096) 187-11-83 або переглянути адреси груп у містах області на сайті «Анонімні алкоголіки Полтавського регіону».
Головне фото: vtoroe-dyhanie.com.ua
