Зараз громадська організація «Школи Лохвицького земства» працює над тим, щоб будівля отримала статус пам’ятки національного значення.
У селі Бодаква, що на Полтавщині, місцеві жителі за підтримки Заводської міськради відремонтували та підтримують в належному стані унікальну школу, яку побудували тут на початку ХХ століття за проєктом архітектора Опанаса Сластьона.
Як раніше писала «Полтавська думка», переважна більшість земських шкіл Опанаса Сластьона були зведені на Полтавщині (Лохвицька, Чорнухинська, Пирятинська громади), а також невелика їхня частина – на Чернігівщині та Сумщині. Вони побудовані в поєднанні стилів європейського й українського модерну.
Освітні заклади, створені за проєктом Опанаса Сластьона, мали характерні особливості: шестикутні вікна та двері, високі стелі, щоб учні почувалися вільно, автентичні вежі, цегляний орнамент на фасаді у вигляді вишиванки.
Щоб зберегти будівлі, голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк разом зі своїми однодумцями у 2017 році створила громадську організацію «Школи Лохвицького земства». Зараз 43 школи Опанаса Сластьона мають статус пам’яток місцевого значення. Громадська організація працює над тим, щоб тепер школа у Бодакві стала пам’яткою національного значення.
– Зараз ми добиваємося, щоб школа в Бодакві (колишнього – ред.) Лохвицького району отримала статус пам’ятки національного значення. Головне, що там є чудові люди, які займаються нею та переймаються її долею, – в інтерв’ю «Полтавській думці» розповіла Ольга Герасим’юк.
Щоб дізнатися, що такого унікального у школі в Бодакві та чому саме її обрали як заклад, що стане пам’яткою національного значення, «Полтавська думка» поговорила з головою місцевої громадської організації «Бодаква: відродження» Наталією Міщенко.
Вона розповіла, що двокомплектну (тобто розраховану на два класи) школу за проєктом Опанаса Сластьона побудували в Бодакві протягом 1913-1914 років.
– Унікальність бодаквянської школи в тому, що вона збережена автентично, без перебудови та замін матеріалів на сучасні. Усі ознаки сластьонівських шкіл тут збережені – це шестикутні двері та вікна, двоскатний дах із люкарнами («будиночки» зі склом на даху), внутрішня перегородка між класами, дверцята в плитах, якими опалювалися приміщення, «вишиванка» з цегли (на фасаді – ред.).
За словами Наталії Міщенко, оскільки двоскатні дахи складно перекривати, коли вони потребують ремонту, більшість шкіл Опанаса Сластьона в Україні мають вже звичайні, односкатні дахи.
– У нас дах зверху бляхи перекрито шифером, але збережений автентичний дерев’яний орнамент в оздобленні, – каже вона.
Однією з особливостей будівель, спроєктованих паном Сластьоном, були башти над входом.
– Над вхідною групою в бодаквянській школі цієї башти вже не було. В архівних документах зазначається, що з метою економії коштів вже у 1913-1914 роках будували школи без цих башточок, – коментує Наталія Міщенко.
У Бодакві школа Опанаса Сластьона була зведена з червоної цегли, а дах перекритий червоною бляхою, тому до цього часу в селі її називають «червоною школою». Хоча з 70-х років ХХ століття будівля побілена та підведена смолою.
Школа Опанаса Сластьона як навчальний заклад у Бодакві діяла від свого зведення аж до 2007 року. Після відкриття нової двоповерхової школи у 1978 році у «червоній школі» залишилися тільки початкові класи. До 90-х років ХХ століття у закладі навчалися діти з багатьох навколишніх сіл, тож у ньому був організований інтернат, а також жили молоді вчителі.
– Там постійно були початкові класи. Я, а також дві мої дочки в цій школі навчалися, – розповідає Наталія Міщенко.
Школярі здобували знання у школі Опанаса Сластьона до початку 2000-х років, потім ще певний час там діяв сезонний дитячий садок.
У 2007 році всіх дітей перевели в нову школу, а стара школа стала використовуватися як музей. Місцеві жителі приводили будівлю до ладу майже повністю власними силами.
– З 1998 року при бодаквянській школі діяли два музеї – музей народознавства і музей освіти села. Через реорганізацію школи музей освіти села зняли з реєстрації, але експонати збереглися, – пояснює наша співрозмовниця.
Зараз обидва музеї працюють під назвою Музей села у школі Опанаса Сластьона, для усіх охочих проводять екскурсії. Коли музей облаштовували, вчителі і працівники місцевої школи своїми силами побілили та пофарбували будівлю, провели внутрішні роботи.
У музейних кімнатах сластіонівської школи зібрані матеріали, які відображають розвиток Бодакви: побуту, ремесел, обрядів, традицій, звичаїв, освіти села. Також діє експозиція «Легенда полотна», завдяки якій відвідувачі можуть познайомитись із різноманіттям української вишивки, працює зал пам’яті. А у світлиці (найбільший клас) проводять майстер-класи та музейні заняття.
Також в Музеї села розміщені мініатюрні копії історичних будівель Бодакви, виготовлені коштом Заводської міської ради.
– Краєзнавиця, вчителька історії і керівниця музею Оксана Кулініч разом з умільцем Андрієм Михайлецем із Заводського провели дослідження. На основі зібраних матеріалів створили мініатюри історичних будівель Бодакви: Свято-Михайлівської церкви з дзвіницею, школи Опанаса Сластьона у первісному вигляді, панського будинку поміщика Олександра Дублицького, вітряного млина (оскільки на початку ХХ століття в Бодакві їх було більш ніж 20).
Наталія Міщенко говорить, що кілька років тому гостро постало питання руйнування стелі в будівлі, оскільки пошкодилися димарі і всередину затікала вода. Крім того, майже розпався поріг головного входу. За кошти, які виділила Заводська міськрада, у 2025 році законсервували димарі, відремонтували частину даху та поріг. Цього року поновили вапняну побілку зовнішніх стін та обробили фундамент смоляним розчином.
– Це робиться не тільки для естетики, а й для захисту будівлі від погодних впливів. Відділ освіти Заводської міської ради, на балансі якого перебуває школа, забезпечив матеріалами, а роботу виконали жителі села за підтримки Бодаквянського старостату та комунального господарства, – каже наша співрозмовниця.
Наталія Міщенко переконана, що зберегти історичні й архітектурні пам’ятки можна тільки спільними зусиллями та маючи підтримку від амбасадорів, таких як Ольга Герасим’юк. Саме за її підтримки школа у Бодакві у 2017 році стала пам’яткою архітектури місцевого значення, про що свідчить охоронний знак на фасаді будівлі.
– Зараз пані Ольга та громадська організація «Школи Лохвицького земства» зібрали документи для надання нашій школі статусу пам’ятки національного значення. Вони пройшли погодження в Департаменті культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації, і їх вже передали в Міністерство культури.
Так спільними зусиллями будівлю земської школи в Бодакві вдається підтримувати в належному стані та вести в ній громадське життя.
– На даний час наша мета – зберегти цю пам’ятку, – наголошує Наталія Міщенко. – Наприклад, у селі Пісочки Бодаквянського старостату є ще одна школа Опанаса Сластьона. Уже протягом багатьох десятків років будівлю орендує агрофірма. Вона там все змінила: поставила пластикові вікна, не зберігаючи шестикутну форму, перекрила дах, зробила його односкатним.
Але водночас жінка переконана: саме це і врятувало будівлю від руйнування.
– Якщо хтось збереться її відновлювати, вікна можна повернути, як були. А от коли стіни розберуть, ніхто нічого не зробить. Із 2017 року – це також пам’ятка місцевого значення, про це свідчить охоронний знак на фасаді, виготовлений Бодаквянською сільською радою.
Наталія Міщенко додає, що днями у Бодакві відбулася презентація фільму про школи Опанаса Сластьона, який створила команда Ukraine Open за підтримки Українського культурного фонду. Переглянути його можна за посиланням.
Фото: ГО «Школи Лохвицького земства»
