У 2026 році оборонні споруди Більського городища стали культурною спадщиною національного значення. Чим вони цікаві, хто, коли й навіщо їх побудував, розповів «Полтавській думці» директор Історико-культурного заповідника «Більськ» Ігор Корост.
Оборонні споруди Більського городища звели місцеві жителі у VI столітті до нашої ери. За результати археологічних досліджень, тоді на території городища проживали представники гальштатської культури (з теренів нинішньої Західної Європи), осіле місцеве населення, а також скіфи-кочівники. Чому й за яких умов тут контактували ці три культури, поки що для археологів є загадкою, але дослідження продовжуються, каже Ігор Корост.
– Це захищене місто, якщо назвати простою нинішньою мовою. Внутрішню територію називають Велике укріплення Більського городища. У його складі були ще окремі невеличкі фортеці – Західне та Східне укріплення, – коментує археолог.
Більське городище – це велика фортеця площею 5 тисяч гектарів у формі неправильного трикутника, обнесена оборонними валами.
– Ці споруди – вали й рови – мали оборонне призначення. Є два варіанти, які розглядають науковці: або населення городища і люди, які жили навколо, спорудили городище для захисту від скіфів, або разом із скіфами – для захисту від персів.
Як пояснив Ігор Корост, є версія, що перський цар Дарій І міг спалити місто Гелон. Про це писав давньогрецький історик Геродот, але не всі його оповіді достеменно правильні. Дослідники ототожнюють Більське городище з Гелоном.
– Ми активно цю ідею (що Більське городище і є Гелоном – ред.) просуваємо й маємо для цього обґрунтовані наукові докази. Але ми поки що не знаходимо доказів, що сюди дійшов перський цар і спалив місто. Слідів спалення і того, що тут були перські війська, ми не фіксуємо.
У межах фортеці можна було зібрати велику кількість населення з усієї округи для оборони від ворогів і роками переживати облогу. Тут простягалися водойми, площі для випасання худоби та вирощування врожаю.
На початку ХХ століття дослідженням укріплень Більського городища займався археолог Василь Городцов, у 50-60-х роках XX століття – археолог Борис Шрамко.
– Дослідити вал – це фантастично складна робота, тому що його треба повністю перерізати на всю висоту 7 або 8 метрів і так само у глибину – рів. Знахідок там мінімально, але отримується важлива для науки інформація, – каже директор заповідника «Більськ».
Він зазначає, що археологів цікавить конструкція оборонних споруд. Як вважав Борис Шрамко, на валах Більського городища раніше була дерев’яна, прутяна конструкція.
– Уявіть, ви стоїте на насипі валу, перед вами рів і захисний частокіл. Жителі Більського городища були захищені цим дерев’яним частоколом і могли стріляти з лука у людей, які нападали на городище. Завдяки земляному насипу, на який було складно в той час піднятися, і частоколу фортецю фактично неможливо було захопити.
Протяжність Великого укріплення Більського городища – 32 кілометри, якщо врахувати Західне та Східне укріплення – майже 37 кілометрів.
У середньому висота валів Більського городища – від 4 до 6 метрів, але є ділянки, де вона сягає 8 метрів. За словами Короста, усе залежить від місцевості:
– Якщо була найбільша небезпека на ділянці – далеко від річки, поруч рівний майданчик – то робили максимально потужний вал. Якщо по рельєфу було істотне зниження, тоді вал споруджували меншим.
Директор заповідника «Більськ» Ігор Корост говорить, що площа Західного укріплення – 76 гектарів, Східного – 66 гектарів. Вони більші за площею, ніж Херсонес або Ольвія.
– Цінність становить інформація, яка там знайдена. Наприклад, на Східному укріпленні відкритий храм скіфського часу з жертовниками.
Дослідники вважають, що для побудови таких масштабних оборонних споруд як укріплення Більського городища працювали кілька груп будівельників.
– Такі споруди створювалися величезною масою людей, було завдання зробити все максимально швидко – за 1-2 роки. Будувати десятками років не було сенсу, тому що тоді укріплення втрачали свою захисну функцію, можна було б просто з іншої сторони зайти, і вся робота була б марною, – каже Ігор Корост.
Археолог підкреслює, що в той час вали було неймовірно складно побудувати. Нині науковці, які досліджують цю локацію, не мають доказів, що в людей, яких залучали до будівництва, було щось на кшталт лопат.
– Ми можемо говорити про те, що в них було щось схоже на нинішні сапки. Цими сапками вони накидали землю у сплетені з лози кошики й носили її. Поки що така основна версія. Можливо, були якісь інші предмети, але археологи їх ще не знайшли.
Ігор Корост розповідає, що на всі частини заповідника «Більськ» з 2013 року виготовляють облікову документацію. У ній зазначають максимальний пласт інформації про кожну пам’ятку: розміри, стан збереження, загрозу розорювання, власників, користувачів, географічне розташування.
– На рівні області цю документацію розглядає консультативна рада, за умови схвалення – Міністерство культури, і пам’ятці надається статус місцевого або національного значення. У 2026 році ми нарешті отримали постанову Кабінету міністрів, де Західне укріплення, Східне укріплення й оборонні споруди Великого укріплення отримали статус пам’ятки національного значення.
За словами Ігоря Короста, це стосується смуги в межах Полтавської області, тому що городище частково розташовано і в Сумській області (близько 30 % його території). У межах Сумщини оборонні споруди Великого укріплення Більського городища отримали статус національного значення ще у 2009 році.
Загалом у складі Більського городища розташовані 4 пам’ятки національного значення і 56 місцевого. Статус пам’ятки місцевого значення всі 56 об’єктів отримали у травні 2025 року.
– Тепер наступний етап – це виготовлення загального паспорта на весь комплекс. Ми буквально на самому фініші й, думаю, пам’ятка буде повністю паспортизована в березні.
Ігор Корост пояснив: паспортизація важлива тим, що в документації прописують умови використання території пам’ятки.
– Закон України «Про охорону культурної спадщини» визначає, що на пам’ятці археології є умови заборони. Так, вали та рови Більського городища або іншого городища не можна розорювати, бо це спотворює вигляд пам’ятки. Але водночас є поселенські об’єкти, де жили люди, там дозволено неглибоку оранку, – коментує археолог.
На основі цієї облікової документації з кожним власником або користувачем орган охорони культурної спадщини укладає охоронний договір.
– Наприклад, у вас чи у ваших батьків земельний пай розташований в межах поселення «Царина могила» у межах Більського городища. Орган охорони культурної спадщини в договорі прописує умови для збереження пам’ятки: безперешкодний доступ археологів до проведення досліджень, встановлення інформаційних знаків, охоронних дощок, заборона проведення будь-яких будівельних робіт без погодження. Але при цьому вам дозволяється займатися неглибокою оранкою.
За його словами, Полтавська обласна прокуратура подала судові позови щодо розорювання на двох земельних ділянках – на Західному і Східному укріпленнях Більського городища, і зараз дослідники очікують на рішення. Закон «Про охорону культурної спадщини» визначає, що пам’ятка археології може перебувати виключно в державній власності, а не в комунальній.
– Тобто це не може бути, наприклад, землею Котелевської селищної ради. Але в 50, 60, 70, 90-ті роки люди отримали тут у власність або в користування земельну ділянку, і закон вже не має зворотної сили. Для того, щоб регулювати цей юридичний момент, є різні методи, зокрема й суди.
Директор заповідника «Більськ» говорить: якщо тепер хтось захоче отримати собі у власність нову ділянку, яка ще не сформована, для ведення особистого селянського господарства, і вона потраплятиме в межі археологічних пам’яток, то це безпосередньо заборонено законом.
Оскільки Західне і Східне укріплення розорюються, претензія прокуратури полягає в тому, щоб повернути їх у державну власність із комунальної.
– Ми хочемо побачити рішення суду. І далі ми хоч перед органами держави, хоч перед Котелевською селищною радою будемо ставити вимогу про те, щоб тут були луки, – ділиться наш співрозмовник планами на найближче майбутнє.
Ігор Корост зазначає, що найдавніші згадки про розорювання Західного укріплення датуються 1784 роком, а Східного – 1873 роком.
– Ми розуміємо, що раніше технології були інші. І глибока оранка призводила до руйнування археологічних знахідок й об’єктів, наприклад, жител, господарських ям. У зв’язку з руйнаціями, які були ще з радянських часів, з діяльністю промисловиків, ми хочемо, щоб городище отримало статус пам’ятки ЮНЕСКО.
За його словами, за станом збереження воно відповідає цьому повністю.
– Велике укріплення Більського городища в майже ідеальному стані, а от Західне та Східне укріплення розорюються. Зараз ми маємо таку позицію, що вони повинні бути обов’язково залужені, тобто треба зробити там луки. Щоб там не росли соя, ріпак або кукурудза, а можна було побачити красиві луки, де археологи працюють, де можна проводити етнофестивалі або розміститися кемпінгом.
Ігор Корост додає, що на залуженій території можна буде створити музей просто неба і демонструвати людям графічні реконструкції археологічних знахідок, які готують науковці. Європейські партнери готові виділити кошти на створення музею, але не можуть підтримати цю ідею зараз через воєнні ризики.
Фото надав Ігор Корост
