Завдяки ваучерам від міської ради та грантовій підтримці ветеран Юрій Левковський відкрив у Полтаві власну майстерню з оброблення дерева «Відновлення». Про своє поранення під час служби, про розвиток власного бізнесу та плани на майбутнє чоловік розповів «Полтавській думці».
До повномасштабної війни Юрій Левковський разом із дружиною займався бізнесом із продажу чоловічого взуття на центральному ринку Полтави.
Розповідає, що з дитинства любив майструвати, пізніше займався внутрішнім будівництвом, оздобленням помешкань. Спочатку робота з деревом була для нього як хобі, інколи він створював дерев’яні вироби для дачі.
Почалося все з того, що Юрій Левковський шукав дерев’яне решетування для альтанки на дачі. Але таких рейок, як він хотів, знайти у продажу не вдалося, на замовлення вони були за «космічною» ціною, тож чоловік вирішив зробити їх самостійно. В інтернеті він побачив інструкцію, як зі звичайної дискової пили зробити розпилювальний станок.
– Потім в мене був День народження, я купив собі ще фугувальний станок, потім – фрезер. І понеслось! Хоча решетування для дачі так і не зробив, – сміється ветеран.
У своєму гаражі він облаштував майстерню. За шість років до повномасштабної війни хобі переросло в заробіток, і чоловік уже мав постійних клієнтів.
– У мене тоді було скільки замовлень і передплат! Я подумав, що на дружину залишу бізнес (з продажу взуття – ред.) і буду займатися своєю улюбленою справою, масштабуватися.
Людей завдяки «сарафанному радіо» зверталося багато, робили замовлення, і чоловік бачив хороші перспективи для розвитку.
– Знаєте, коли подобається справа, яку ти робиш, можна прийти о шостій вечора на пару годин у майстерню, а потім дивишся, а вже 12-та ночі. Тоді думаєш: «Ладно, все одно вже не висплюсь», то міг і до двох, і до чотирьох ночі працювати. Захоплює, коли зі шматка кривого дерева виходить хороша річ, – ділиться думками полтавець.
Товариш допоміг Юрію Левковському зареєструватися на торговельному майданчику Etsy, де люди продають власноруч зроблені вироби.
– Це один із трьох великих торговельних майданчиків як Amazon, eBay, а для хендмейду існує Etsy, – пояснює він. – Хтось там викладає картини, хтось вироби з дерева тощо. Завдяки Etsy у мене добре пішли замовлення і з Америки, і з Канади, і з Франції, і з інших країн.
Наш співрозмовник каже, що бізнес з оброблення дерева став сімейною справою. Оскільки його син Роман добре володіє англійською мовою, він допомагав батькові спілкуватися з клієнтами. А дружина Оксана навчилася робити креативні фотографії виробів Юрія.
– Оскільки доставлення за кордон дороге, то об’ємні вироби в інші країни я не надсилав. Були столики для пікніка, різні підставки, наприклад, для гітар та інше.
Але плани порушило повномасштабне вторгнення росіян.
– Довелося просто взяти й усе в один момент «поховати». І замість бізнесу та виробів із дерева вивчати військову науку і думати, як воювати, – говорить полтавець.
У 2022 році 44-річний батько двох дітей Юрій Левковський пішов служити добровольцем у зведеному штурмовому підрозділі «Одін». Він згадує:
– Наша рота добровольців зібралась і погнала, як ми думали, в один кінець. Звісно, не всі повернулися з бою. Чесно, коли був перший вихід, ні в кого у планах не було, що вийде додому повернутися. В усіх була мотивація, щоб тут (на Полтавщині – ред.) не трапилось такого, як у Бучі, Ірпені. Ми думали, що краще там (на полі бою – ред.) залишитись, як кажуть, продати себе подорожче, але щоб тут було тихо і спокійно.
27 червня 2022 року підрозділ «Одін» вже був в Бахмуті.
– Мені було майже 45 років, батько двох дітей, я розумів, вже щось зробив у житті. Звісно, хотілося б і пожити, але якщо вже вибирати між пацанами по 18 років і такими, як я, то вибір очевидний. Дехто кричить: «Чому діти депутатів не йдуть воювати?!» Але дорослим дядькам передусім треба йти. Діти повинні рости в цій країні, а ми повинні її відстоювати.
Чоловік каже, що з початком війни для нього стерлися суспільні статуси.
– Якщо людина допомагає захисникам, робить щось для країни, то мені з нею одною дорогою. У нас в підрозділі були і бізнесмени, і мільйонери, і депутати, ми всі одне одного прикривали. Коли закінчувалися штурмовики, вже і водії, і пілоти дронів, і кухарі, і люди з забезпечення штурмували. Робили одну справу – відстояти країну.
За словами ветерана, 45 років – то був середній вік добровольців у його підрозділі штурмовиків, були й 60-річні чоловіки.
– Наш підрозділ добровольців протримався десь три роки, ми багато завдань виконали (наразі «Одін» припинив своє існування в колишньому форматі, а військові перейшли до інших бригад, звільнилися, полягли – ред.).
У 2023 році молодший сержант Левковський отримав серйозне поранення, коли рятував побратима з поля бою.
– Снайперська куля потрапила в ліве плече, пройшла через легеню біля серця, – розповідає чоловік та додає, що після того він близько року провів у лікарнях і переніс 6 операцій.
Після цього він не покинув службу, але вже працював на тиловій посаді у Полтаві, де базувався «Одін».
– Тут, у Полтаві, певні завдання виконував, також хлопцям допомагав. У Полтаві є вулиця Штурмового загону «Одін», це я займався і перейменуванням, і знаками.
Юрій Левковський має орден «За мужність» ІІІ ступеня, а також нагрудний знак «Сталевий хрест», медаль «За поранення», нагрудний знак Полтавської обласної ради «За вірність народу України».
У березні 2026 року ветеран звільнився зі Збройних сил. Після поранення чоловік потребує періодичної реабілітації.
– Я трошки затягнув із цим у тому році, якось все не до того було, терпиш. А тоді «хватонуло», ліг на два тижні прокапатися, і через 126 днів тільки вийшов із лікарні. І ще плюс одна операція додалася. Що ж, війна не минає безслідно, – каже наш співрозмовник.
Після поранення ветеран неодноразово отримував ваучери від Полтавської громади на розвиток власного бізнесу, а також отримав грант на велику суму в рамках програми «Варто робити своє» від Українського ветеранського фонду та благодійного фонду «Разом з Кернел». Ці кошти дали змогу закупити професійне обладнання для оброблення дерева.
Уже кілька місяців як він орендує частину закинутого заводу в Полтаві, де відкрив ветеранську майстерню «Відновлення», а в майбутньому хоче винаймати усе приміщення.
З облаштуванням нової майстерні та приведенням до ладу території навкруги неї чоловікові допомагали побратими, друзі, місцеві депутати та інші небайдужі люди. Наш співрозмовник зізнається, що надзвичайно їм вдячний.
Юрій Левковський планує створювати нові робочі місця, адже обладнання у майстерні так багато, що самотужки він на ньому працювати не зможе.
– Тепер планую масштабуватись, розвиватись, заробляти. Якщо побратими будуть зі мною працювати, щоб заробітку вистачало нам, нашим родинам і щоб ще допомагати хлопцям на фронті.
Ветеран створює дерев’яні вироби для інтернет-магазинів та особистих замовлень. У його доробку – столи, дерев’яні колодязі, дитячі будиночки, елементи декору для саду й дому (наприклад, морські штурвали), гойдалки, лавки, дитячі пісочниці, лежанки для тварин. Також у найближчому майбутньому він хоче зробити кілька варіантів альтанок, щоб у лютому-березні 2027 року клієнти вже могли їх замовляти.
Дерев’яні вироби, які виготовляє ветеран
– Мені нецікаво робити драбини, двері, кухонні меблі, шафи-купе з ДСП. Можливо, колись і доведеться, але хочеться виготовляти те, що подобається, щось оригінальне, – пояснює чоловік. – Не все, що я робив до війни, я планую робити й наразі. Я починаю переходити на більш серйозні вироби.
Він розповідає, що до повномасштабної війни в нього активно замовляли столи-кошики для пікніків на природі:
– Це кошик за місткістю як великий пакет, куди можна покласти продукти. А потім його перевертаєш, і він легко трансформується у столик. В американців вони були дуже популярні.
За словами ветерана, у майстерні ще треба виконати багато роботи, перш ніж можна буде працювати на повну потужність.
– Треба приготуватися до зими, поутеплюватися. Є чим зайнятися. Буває, що о 5-й ранку вже тут і о 12-й ночі можу звідси йти. А буває беру каремат, на дошках перепочив 20 хвилин – і далі працюю. Уже майже готовий логотип моєї майстерні.
