Тут ми склали добірку кількох сучасних письменників та письменниць саме з Полтавщини, чиїми творами цікавляться в усій Україні. Новели про дитинство, антиутопія, сатира, воєнна проза та поезії – кого почитати з полтавських авторів та авторок.
«Нічні купання в серпні» – збірка оповідань. Історій про дитинство в українському селі, звʼязок поколінь, сімʼю. Увага письменника в цих оповіданнях прикута саме до родинних історій, через які легше пізнати себе, ставши вже дорослим.
Новели, які увійшли до збірки, розповідають про занадто знайомих усім персонажів, яких можна зустріти в житті, а також ситуації та переживання, нерідко поширені серед більшості людей.
«Три лини для Марії» – збірка новел про дитинство та юнацькі роки автора, ситуативних знайомців та незнайомців, про яких не можна не написати й у яких не можна не впізнати когось із близьких.
Сергій Осока – полтавський письменник, редактор і перекладач. Він народився у селищі Велика Багачка. Кілька років працював журналістом. За останні десять років митець випустив не лише прозові, а й поетичну збірку – «Небесна падалиця».
Нову книгу «Завтра знову сьогодні» називають відкриттям в українській літературі, адже вона поєднує відразу елементи філософії, сатири та фантасмагорії. Сюжет розгортається навколо так званого «Володаря Всесвіту», який одного дня усвідомлює, що його «царство» – кімната в психіатричній лікарні.
Вириваючись зі своїми товаришами на волю, той зустрічається поліцією, посадовцями та іншими перепонами, намагаючись вибороти «ту саму» справедливість. Але все не так просто, і щоб зрозуміти, чому, потрібно дібратися до післямови автора – з неї стає зрозуміло, чому цей роман – сатира на наше суспільство.
Роман-антиутопію «Абсурд» Запека вважає своєю головною роботою. Його він написав ще у 2016 році «для себе», однак його таки надрукували пізніше. Головний герой історії Віктор, закінчивши інститут, потрапляє за ґрати. Питання «за що» – всі уникають. Не розуміючи, що сталося, чоловік згоден на будь-яке рішення суду, щоб цей абсурд закінчився.
Віталій Запека – полтавський письменник, автор воєнної прози, фотохудожник та військовий. Три роки він захищав Україну на сході, а на початку повномасштабного вторгнення знову став до лав ЗСУ. Свій перший антивоєнний роман чоловік видав у 2019 році. У 2020 році він видав «Герої, херої та не дуже», у якому відобразив настрої суспільства на початку російсько-української війни. Пізніше – написав книгу «Бабах на всю голову».
Сюжет «Хроноса» розгортається аж у 2040-х роках, коли лише один науковий винахід кардинально змінює долі людей. Хоча роман і нібито фантастичний, сам Антипович називав його таким лиш умовно, бо вже надто події книги нагадують сучасність.
У коротеньких новелах письменник змальовує майбутнє, в якому люди навчилися забирати й віддавати час свого життя за допомогою хрономату. Можеш врятувати невиліковно хвору людину, а можеш вкрасти чийсь час, відведений на життя. Вибір за кожним, і він майже завжди непередбачуваний.
А от другий роман «Помирана» – антиутопія. У цій книзі ви дізнаєтеся про занепале місто, відгороджене від решти світу, в якому живуть напівлюди-напівмашини й інші біомеханічні істоти.
Герої цієї книги керуються міфами, ворожі й безжальні одне до одного. Найбільше вони бояться не занепаду, це їм вже не загрожує, – а шансу на нове життя. Та що буде, коли вони дізнаються, яким воно може бути?
Тарас Антипович – письменник та сценарист родом із Полтави. Чоловік працював у різних періодичних виданнях, а у 2007 році написав свій перший роман «Мізерія», який був відзначений Всеукраїнським рейтингом «Книжка року» як найкращий прозовий дебют.
У збірці «Повільна людина» зібрали поезії Миколи Леоновича зі збірки «Агон», невиданої збірки «Повтори це за мною» та його читані й нечитані тексти до 2021 року.
«Повільна людина» – назва імейл-розсилки, створеної 2019 року. Останній випуск Микола надіслав навесні 2023 року з фронту.
Микола Леонович – поет, дизайнер та ілюстратор, а також військовий із Полтави. На початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно пішов обороняти Україну від росіян. 27 квітня 2023 року, під час виконання бойового завдання, Микола зник безвісти. Його збірку «Повільна людина» видали у 2024 році.
Головний герой першої книги Григір має талант потрапляти не туди, куди слід. До того ж у нього проблеми в стосунках, негаразди на роботі, та ще і якесь страшне прокляття. Тож коли одного дня типовий для таких історій незнайомець у плащі пропонує йому дати відповіді на всі питання, він ризикує.
Однак знову потрапляє зовсім не туди, куди планував і сподівався, а в загадкове місто, з якого не зможе вибратися, не поборовши живих, мертвих і класичну корумповану бюрократію.
Розкажемо про ще одну її книгу. Ставши свідчинею злочину, головна героїня «Серця гарпії» Ярослава тікає від переслідування. Коли дівчина опиняється в далекому селі, згадуючи минуле, розуміє, що, ймовірно, сама могла спровокувати ситуацію, через яку загинула людина.
Водночас вона дізнається від односельців, що один із тамтешніх чоловіків зник безвісти, а інший – потрапив у вʼязницю за злочин, якого, ймовірно, й не скоював. Ярослава вирішує: що б там не сталося, дізнатися, що ж сталося насправді, й викрити вбивство.
Марина Соколян – письменниця, яка народилася в Полтаві. За понад 20 років творчої карʼєри мисткиня опублікувала дві пʼєси, збірку оповідань, кілька повістей та пʼять романів різних жанрів: від соціальної драми до міського фентезі.
Історія Марго – головної героїні першої книги, розгортається в невеличкому містечку, де майже завжди всі знають одне одного. Сама письменниця, яка її створила, говорить, що у книзі переплітаються зіткнення чужих світоглядів, шпигунські інтриги та доля Марго. А от хто такий сексот і як він на неї вплине – можна дізнатися, лише прочитавши історію.
Сюжет другої книги розгортається в сучасності та минулому. До рук історика та доцента потрапляють листи майже столітньої давності, написані актрисою колишнього театру Садовського, піаністкою, яка пише про своє життя в Києві на початку 30-х років минулого століття своєму коханому.
У них вона розповідає, як чекісти змушують її працювати прибиральницею й відмивати криваві сліди у підвалах після допитів, а пізніше – грати на піаніно, поки ті знущаються з людей.
Чоловік, до чиїх рук потрапили ці листи, шукає паралелі в подіях минулих років і сьогодення, знаходить власне кохання під час Революції Гідності та намагається дізнатися – хто ж така Роза і яку роль вона відіграла в житті юної актриси, чиї спогади він мав змогу дізнатися.
Раїса Плотникова – письменниця та поетеса з Лубен. Її вірші та прозу друкували в багатьох часописах та газетах, а сама вона створила шість романів, три поетичні збірки та кілька збірок новел і художньої публіцистики.
У цій збірці – вірші поетеси про реальність та абстрактність, язичництво і християнство, місцеві колорити й пейзажі тощо.
Юлія Манойленко – прозаїкиня та поетеса з Лубенщини. Вона випускає свої збірки з 2002 року. Її твори також друкували у колективних збірках, антології та альманахах.
Поетичну збірку «Вернигора» називають емоційним щоденником почуттів та роздумів під час війни. Вірші, написані Наталкою Фурсою, – завуальоване про боротьбу зі злом та вирощенням всередині добра. Це потрібно прочитати.
Наталка Фурса – поетеса та прозаїкиня, яка нині живе на Миргородщині. Вона працювала редакторкою у видавництвах та журналісткою. Її вірші друкували в антології поезії полтавських літераторів, газетах, альманасі. «Вернигора» – восьма поетична збірка мисткині.
Збірка віршів «Розбуди мене» – це поезії, написані авторкою за кілька місяців після початку повномасштабної війни. До книги також увійшли ілюстрації поетеси. Це поезії про цінності українців, єднання в боротьбі проти ворога, віру в перемогу та любов до близьких.
Оксана Гальченко пише вірші змалечку. Ілюстрації до своїх книг вона створює сама. А ще вона захоплюється живописом та пише казки для дітей. Народилася мисткиня в Сумах, а нині живе та творить у Полтаві.
У цій збірці авторка лишила вірші, які відіграють для читачів певними спогадами з дитинства, ностальгією та знайомими із минулого стежками й місцями.
Також із творчістю Євгенії Любої можна познайомитися, прочитавши «Альманах 2022», до якого увійшли твори воєнної памʼяті, написані українськими митцями з 2014 до 2024 року.
Євгенія Люба – поетеса та лауреатка кількох літературних премій, зокрема міжнародної українсько-німецької імені Олеся Гончара та трьох від видавництва «Смолоскип». Мисткиня народилася в Горбанівці Полтавського району.
На головному фото збірка Наталки Фурси «Вернигора». Джерело: Видавництво Старого Лева
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
