У цьому матеріалі «Полтавська думка» розповість про службових собак кременчуцької поліції. Вони – не тільки чотирилапі поліціянти, а й інколи працюють як терапевти, допомагають пацієнтам лікарень та ветеранам зняти стрес і покращити психологічний стан.
Коли ми чуємо або читаємо про роботу поліції, часто не замислюємося над тим, що поруч із людьми на службі стоять чотирилапі напарники – собаки. Вони виконують завдання, які людині не під силу, – завдяки своєму нюху знаходять наркотики, вибухівку та вистежують за слідом злочинців чи зниклих безвісти.
Інспекторка-кінологиня, сержант поліції Ірина Мішалова розповідає, що службових собак обирають ще з цуценят:
– Передусім дивляться на людиноорієнтованість, щоб собака був прив’язаним до людини. Щоб, коли ви біжите від цуценяти, воно бігло за вами, а не пішло ґав ловити. Також зважають і на характер собаки. Для служби найкраще брати сангвініків – у них сильна та стабільна психіка, немає злоби й агресії.
За словами кінологині, нервова система собак-сангвініків легко збуджується й так само легко заспокоюється на відміну від холериків.
Сержант Мішалова наголошує, що кожен поліційний собака повинен бути добре соціалізованим – не боятися людей, автівок, інших тварин та не звертати увагу на сторонні запахи та звуки. Правильна взаємодія з навколишнім середовищем відбувається тоді, коли пес достатньою гуляє на вулиці та вивчає запахи.
– Якщо собака постійно сидить у кімнаті, а потім ти його виводиш на вулицю – там тисяча різноманітних запахів. Він не виконуватиме свою роботу, буде звертати увагу на все, бо він це бачить вперше. Соціалізація та контакт із людьми обов’язково мають бути на початковому етапі роботи з цуценям, – коментує кінологиня.
В Україні є спеціальні розплідники, де виводять псів для поліції. Один із таких – у Хмельницькій області. Там відбирають собак із певними генами, спеціально тренують та чипують.
Зазвичай для служби беруть німецьких вівчарок та бельгійських вівчарок малінуа, рідше – лабрадорів.
– Зараз у Європі, США та й у нас в Україні багато хто перейшов на малінуа. Тому що німецька вівчарка у порівнянні з малінуа – трохи пригальмована, – пояснює Ірина Мішалова. – Але разом з тим є й інша сторона: з бельгійською вівчаркою треба бути обережним під час дресирування, бо ці собаки можуть образитися, якщо наставник «перегне палку». А от німецькі вівчарки мають більш стабільну нервову систему.
Кожен собака перед тим, як стати на службу в поліцію, проходить спеціальну підготовку протягом 6 місяців в академії на Житомирщині та отримує сертифікат щодо певного напряму. Є кілька напрямів, на яких спеціалізуються службові собаки: розшуковий – пошук речей і людей за запаховим слідом, а також спеціальні – виявлення наркотиків та вибухівки. Окремо – пошук трупів, який під час війни став більш актуальним. Собак використовують, щоб знаходити загиблих під завалами або рештки людей на деокупованих територіях.
Службові пси зазвичай несуть службу до 8 років. Їх можуть відправити на пенсію за станом здоров’я чи за віком.
Кінологічна служба в поліції Кременчука – це четверо собак: німецькі вівчарки Карат, Спайк та Яра, а також бельгійська вівчарка малінуа Джек. Кожен із них виконує свою роль.
6-річний Карат – із династії службових псів, його батько та дід теж були поліційними собаками. Зараз батькові Карата – Каю – 12 років, він уже вийшов на «пенсію». Карат на службі займається пошуком вибухових речовин. І під час війни роботи в нього додалося, бо зросла кількість викликів щодо замінування.
– Якщо надходить сигнал «Замінування» або біля якогось об’єкта знаходять підозрілий предмет, наприклад, коробку чи сумку, ми виїжджаємо туди. Карат знає запах вибухівки, пороху, зброї, – розповідає Ірина Мішалова.
Яра – молода тварина, її ще тільки готують проходити підготовку в академії. Вона навчається бути спецом із пошуку наркотиків, тож часто виїжджає з двоногими напарниками на обшуки. Після закінчення підготовки Яра має прийти на «зміну» своєму старшому колезі – німецькій вівчарці Спайку.
А от бельгійська вівчарка малінуа Джек – розшуковий пес, він допомагає під час розслідувань злочинів – крадіжок, підпалів, а також розшукує безвісти зниклих дорослих та дітей. Тут важливо, щоб після злочину чи зникнення минув невеликий проміжок часу, не більше кількох годин, поки запах ще свіжий. Також успіх «операції» залежить від погодних умов, бо дощ змиває запахи.
Ірина Мішалова зазначає, що кожен собака – це особистість, що має власний характер. Наприклад, Яра – тварина з надзвичайно доброю вдачею, орієнтована на сім’ю, гарно ладнає з дітьми, любить із ними гратися. Але вона ревнує, коли Ірина приділяє увагу іншим тваринам.
Карат – дуже спокійний, і навіть якщо на нього буде нападати маленький собака і намагатиметься вкусити, не зреагує агресивно.
А от Джек має відмінні якості охоронця й добре «йде на рукав» – тобто кусає з захисною метою.
Основне – це те, що службовий пес повинен пройти загальний курс дресирування і чітко слухатися свого наставника під час виконання роботи. Найперше – собаку навчають реагувати на його кличку й виконувати команду «До мене», щоб він миттєво повертався до господаря на вимогу.
Заняття з дресирування з пухнастими поліціянтами проходять щодня.
– Кожен день хоча б по 15-20 хвилин кожні дві години треба приділяти увагу загальному курсу дресирування та командам «Поруч», «До мене», «Місце», «Голос», «Сидіти, «Лежати», «Апорт». Виконання команд собакою – це рефлекс, який поступово закріплюється шляхом багаторазового повторення, – пояснює кінологиня. – Є собаки, в яких коротка рефлекторна дуга, вони швидко «схоплюють». Одному собаці можна повторити три рази – і він усе збагнув, а є собаки, з якими вивчення команд займає багато часу.
Ірина Мішалова наголосила, що дресирування потребують не лише службові собаки, а й домашні. Коли людина заводить собаку й не дресирує його, це може призвести до того, що тварина буде показувати свій характер і не слухатися господаря. Тому загальний курс дресирування – це головне для будь-якого собаки. Якщо кажуть, що собака покусав дитину, то в цьому винен господар, який не навчив його, як правильно поводитися, пояснює фахівчиня.
Сержант поліції розповідає, що у СРСР собак дресирували механічними методами:
– Якщо це команда «Сидіти», ви механічно садите собаку – однією рукою тримаєте за холку, а іншою – давите на круп. Але зараз від цього відходять, усе відбувається через заохочення.
Від радянських уявлень про дресирування зараз в Україні відмовляються й керуються європейським досвідом, де фіксація команд відбувається через позитивне підкріплення. Тобто якщо собака зробив правильну дію, яку від нього вимагали, він отримує смаколик.
– Усе відбувається на позитивному підкріпленні. Зараз ніхто «з берця», як раніше, не виховує тварин. При позитивному підкріпленні собака буде ставитися до свого господаря не насторожено чи зі страхом, а буде знати, що від нього отримує тільки хороше.
Свою роботу службові собаки сприймають як гру, тому вона повинна приносити їм задоволення. Тож як їх вчать знаходити певні предмети? Спочатку пес шукає улюблену річ, наприклад, м’ячик, який кудись ховають. Потім до м’яча підкладають предмет із запахом, який він має знайти – наркотики. Так собака пов’язує запах своєї улюбленої речі з запахом наркотиків. Пізніше іграшку забирають, а собака вже пам’ятає потрібний запах і йде за ним.
– І коли собака знаходить за запахом те, що він нього вимагали, ми йому викидаємо м’яч, щоб підкріпити дію. От собака хотів м’яч, він його отримав, але і знайшов по роботі наркотики, – говорить кінологиня.
Щоб навчити собак професійно знаходити вибухівку чи наркотики, їх тренують із використанням ящиків та сумок.
– Треба тренувати тварин на різних об’єктах, щоб вони в роботі не губилися. Важливо привчити тварину нюхати коробки, бо наркотики та вибухівка можуть бути заховані в різних місцях. У такий спосіб собаці «вмикають ніс», щоб він ловив найменші молекули запаху, – пояснює поліціянтка.
Сержант додає, що найважче навчити розшукового собаку, бо він має опанувати вибірку речі. Це коли псу дають понюхати, наприклад, взуття, і він із 10 пар за запахом вибирає потрібну. Таке вміння – незамінне на місці злочину, бо, коли знаходять певну річ (доказ), саме собаки допомагають з’ясувати, чи належала вона злочинцю.
Крім того, поліційний пес має бути готовим захищати свого двоногого напарника.
– Ми не знаємо, що може трапитися, коли йдемо у лісі за слідом. Дуже необхідна річ, щоб собака завжди був напоготові – він охороняє передусім себе і тебе як напарника, – каже наша співрозмовниця.
Ірина Мішалова пригадує випадок зі служби, коли злодій заліз до бабусі в хату, а потім почав тікати з вилами. І коли чоловік побіг із цими вилами на поліціянтку, щоб не стріляти в нападника, вона дала собаці команду «Атакувати». І чотирилапа напарниця (тоді це була собака Чилі) її захистила.
Для Ірини Мішалової Яра – не лише службова собака, а й друг. Тому кінологиня бере її на прогулянки у вільний від роботи час. А інколи балує та забирає собаку до себе додому – Яра дуже добре взаємодіє з родиною Ірини.
Як чотирилапі терапевти у Кременчуці допомагають ветеранам та пацієнтам лікарень
Окрім того, що службові собаки в поліції Кременчука виконують свої безпосередні обов’язки, тварини інколи також працюють як терапевти та психологи для людей. Цей напрям називається каністерапія – метод реабілітації за допомогою собак, він поширений у європейських країнах. В останні роки каністерапія починає розвиватися і в Україні.
Зазвичай для каністерапії відбирають собак із флегматичним характером. Добре підходять тварини, які готові довго просто сидіти чи лежати на одному місці та спілкуватися з людьми. Наприклад, у США каністерапією займаються поліційні собаки, які вийшли на пенсію.
– У Європі це дуже популярно, там каністерапію зокрема проводять із дітками, котрі погано говорять. Коли пес поруч, дитина більше розкривається. У такій взаємодії дитина хоче дати собаці команду – це розвиває мову, – говорить Ірина Мішалова. – Раніше ми такого не практикували, але через те, що зараз дуже багато людей приїжджають із війни, їх намагаються всіляко підтримати. Тому почали використовувати каністерапію.
І цей метод уже показав результати у Кременчуці. Поліційні собаки міста працюють із військовими в обласному госпіталі для ветеранів війни та допомагають їм реабілітуватися.
Також чотирилапі терапевти неодноразово відвідували пацієнтів паліативного відділення лікарні «Правобережна», де знаходяться люди з невиліковними хворобами.
– Пацієнти були в захваті! – пригадує кінологиня. – Собачки показали загальний курс дресирування, їх можна було почухати, погодувати. Якщо в людини порушена моторика рук, ми давали їй гребінець, щоб розчісувати собаку та розвивати моторику.
Ірина Мішалова помітила, що поруч із собаками пацієнти паліативного відділення починали ділитися своїми емоціями, думками, спогадами, яких вони мали тварин.
– Там була бабуся, яка вже зовсім не хотіла розмовляти, не спілкувалася з персоналом. І тут вона почала розказувати про себе, говорити, які хороші собачки. Почала відкриватися! Їй захотілося поговорити з кимось, навіть із собакою. Це гарна практика.
Окрім того, кременчуцькі поліціянти влаштовують показові виступи з собаками для школярів міста. У дітей є змога дізнатися про кінологію та роботу в поліції, поставити питання, які їх цікавлять, а ще вони мають змогу дати команди чотирилапим. Під час таких зустрічей школярі із задоволенням фотографуються, годують службових собак та граються з ними.
Фото авторки матеріалу та з особистого архіву Ірини Мішалової
