У громадській організації «План Б++» із Полтави переконані, що треба працювати з окремими громадами, щоб підтримати ветеранів та спонукати людей вчасно звертатися по психологічну допомогу.
Завдяки програмі Міністерства України у справах ветеранів на Полтавщині учасники бойових дій та члени їхніх сімей можуть безоплатно отримати психологічну допомогу. Одна з організацій, яка надає такі послуги, – це ГО «План Б++». «Полтавська думка» поговорила з засновником «Плану Б++», а також із провідним психологом організації про те, з якими проблемами до них зазвичай звертаються люди та як «План Б++» бореться з упередженнями щодо психологічної допомоги у громадах.
Засновник сайту психологічної допомоги «План Б», голова ГО «План Б++», полтавець Дмитро Чикуров каже, що понад 15 років пропрацював у соціальній сфері.
– Я консультант із подолання хімічних залежностей, провідний фахівець програм із соціальної адаптації. Працював зі вразливими категоріями населення: бездомними, переселенцями, людьми, які перебувають чи звільнилися з місць позбавлення волі, нарко- й алкозалежними. Я бачив, що в суспільстві зростає необхідність у психологічній допомозі, адже українці вже багато років живуть у фоновому стресі – спочатку через ковід, а потім через повномасштабну війну. Так і виникла ідея створити громадську організацію «План Б++».
Згодом Дмитро Чикуров побачив програму від Мінветеранів, що дозволяє надавачам психологічної допомоги безоплатно консультувати ветеранів, учасників бойових дій та їхніх родичів, а натомість отримувати компенсацію від держави. За цією програмою «План Б++» працює з початку 2025 року.
– Коли підбирав психологів, більше орієнтувався на родичів військових, на ветеранів, бо потреба (у психологічній допомозі для них – ред.) є. На сайті зараз – шестеро психологів-ветеранів. Також є й психотерапевти. На сайті «План Б» працюють психологи з усієї України – з Києва, Чернігова, Кропивницького, Полтави, а також із Польщі, Іспанії. Ми здебільшого працюємо онлайн, бо це більш клієнтоорієнтовано та безбар’єрно.
Щоб звернутися по безоплатну психологічну допомогу, потрібно надати довідку учасника бойових дій та ідентифікаційний код, для родичів – свідоцтво про народження (для дитини) та шлюб (для дружини).
Дмитро Чикуров має стійке переконання: родичі ветеранів та військовослужбовців набагато більше потребують психологічної допомоги, навіть ніж самі військові та ветерани.
– Є ветеран, у житті якого присутня війна, з цим простіше розібратися, а є родичі, які переживають за ветерана. Існує фраза: «Воює один – воює вся родина». Але у нас зазвичай цього не помічають, хвилюються лише за того, хто на фронті, а родичі ніби ні до чого, про них часто забувають. Але вони переживають не менше, а інколи навіть і більше. Крім того, в кількісному співвідношенні родичів набагато більше – в кожного ветерана є мінімум троє родичів, – пояснює свою думку наш співрозмовник.
Голова ГО «План Б++» підкреслює також: рідні зазвичай чекають, що їхній близький повернеться з війни таким, яким він був раніше. Тому важливо змінювати ставлення родичів та близьких людей до цього.
– Він ніколи не повернеться таким, як був. Він служив, отже, вже побував в іншому соціальному статусі й розділяє свій світ на військових та не військових. Головне – показати родичам, що так, як було раніше, вже не буде, допомогти їм до цього адаптуватися, – зауважив Дмитро Чикуров.
Ветеран, інструктор ЗСУ з психологічної допомоги та відновлення та провідний фахівець «Плану Б++» Артем Чернов прокоментував, що запити від ветеранів можна умовно розділити на три категорії.
По-перше, це запити реінтеграційного характеру – пошук себе в цивільному житті з урахуванням бойового досвіду, самовизначення.
– Трапляється так, що людина служила, зіткнулася зі смертю, переоцінила своє життя й не хоче повертатися на свою цивільну роботу. У процесі служби формується бойове братство, товариші – і для людини це цінніше, ніж цивільне життя, – розповідає Артем Чернов.
Тому багато колишніх військовослужбовців хочуть залишатися дотичними до військової спільноти – навіть якщо вони не служать, хочуть вступати у ветеранські чи волонтерські організації.
Також до першої категорії Артем Чернов включив відновлення стосунків із дружиною чи пошук нової пари.
– Багато військових розлучилися, сім’ї розпалися, дружини поїхали за кордон. Або на війні чоловік міг познайомитися з бойовою медикинею, яка йому була симпатична, а зараз він має повертатися до дружини. Це моральні дилеми сімейного характеру.
Друга група – військовослужбовці з дезадаптованими змінами особистості, тобто підвищеною тривожністю, апатичністю, ознаками депресивного розладу, які ще не стали клінічною хворобою, що потребує залучення психіатра.
– Це коли є яскраво виражена симптоматика, яка заважає людині жити. Наприклад, людина хотіла змінити роботу, але нахлинула тривожність – і вона побоялася піти на співбесіду. А потім людина себе картатиме за те, що не сходила. Тривожність ще й породжує комплекс провини.
Також учасники бойових дій приходять із нераціональними думками «я повернувся живий, а мої побратими померли – я відчуваю свою провину за це». За словами психолога, трапляються ветерани з апатією до життя – невмотивовані клієнти, замість яких звертаються дружина, мати чи інша близька особа.
Третя категорія – це клієнти з розгорнутими посттравматичними чи тривожними розладами, депресією чи контузійним ураженням головного мозку.
– Тоді вже йде співпраця з психіатром, він призначає медикаменти, а психолог відстежує динаміку. Зараз намагаються не усувати людину з суспільства, тобто не госпіталізувати, якщо вона не становить загрози. Бо коли кладуть у лікарню, додається стигма «психічно хворого». Проте в деяких випадках, наприклад, при психозі, коли в голові відбувається підміна дійсності на марення, без цього не обійтися, – пояснює Артем Чернов.
Наш співрозмовник зазначає, що після звільнення зі служби рекомендував би всім ветеранам пройти психолога, бо так буде безпечніше і для суспільства, і для самого ветерана.
– Для особистості звільнення зі служби – це ненормативна криза, коли в людини змінюється роль. Тут є різні приклади. Поганий – це Афганська війна, суспільство «плювало» на ветеранів, були ПТСРи, випадки насилля, алкоголізація, найвищий рівень суїцидів. Протилежний приклад: після Першої світової війни у Британській імперії ветерани стали викладачами у військових вишах та людьми, яких поважають.
Артем Чернов наголошує, що в такий перехідний період важливо підтримувати ветерана. Психолог як приклад наводить США: там активно працюють ветеранські організації, які не залишають людину на самоті.
– Вважаю, що директивна форма не спрацює. А ненав’язлива інтервенція (втручання – ред.) з боку ветеранської організації, громади, міста, щоб просто подзвонили до ветерана і запитали, чи йому щось треба, – це гарний варіант.
За словами Артема Чернова, дружини військовослужбовців найчастіше стикаються з тривожністю та нав’язливими думками. Також родичі переживають, яким військовий повернеться додому, настільки сильно він зміниться, як із ним правильно треба буде спілкуватися.
– У медіакультурі вважається, що найбільш популярний розлад серед військових – це посттравматичний. ПТСР зараз уже навчилися непогано лікувати. Наприклад, у Полтаві психіатр, із яким я взаємодію, організував у клініці групу самопідтримки хворих на ПТСР, де люди можуть обмінюватися думками та емоціями. А насправді найбільш поширений – алкоголізм, – каже психолог.
І перший крок до одужання в такому випадку – усвідомлення того, що алкоголізм заважає нормально жити, спотворює певні сфери життя.
– Із залежностями важче впоратися, ніж із психічними захворюваннями. Якщо є таблетка від депресії, то від алкоголізму немає. Це чисто психологічна робота у період тверезості (ремісії). Зазвичай людина у п’яному стані «наламає дров», злякається, і тоді за це можна зачепитися, щоб витягти її із залежності.
Як пояснив Артем Чернов, якщо людина не має симптомів психічного розладу, може вистачити 5 сеансів із психологом, щоб розв’язати її проблему. Як приклад стану, з якого можна вийти досить швидко, він навів випадки, коли військові тривожаться під час взаємодії з великими скупченнями людей, бо їхні колони потрапляли під обстріл. І тепер вони сприймають велику кількість людей як небезпеку. Інший приклад: військові стають «реактивними» – під час бойових завдань звикають спочатку діяти, а потім думати, бо від цього залежить виживання. У цивільному житті починають розуміти, що з ними щось не так.
– Важливо пояснити людині, що так буває після служби, бо йде адаптація. Я пропоную вибрати найбільш важливий аспект життя, наприклад, спілкування з дружиною. І тоді формуємо новий стереотип поведінки, щоб спілкування звучало не наказами, щоб там було слово «будь ласка». Це в інтересах ветерана – зберегти дружину, щоб вона його любила та підтримувала. Бо буває так, що дружини можуть залишитись із чоловіком з протезом чи в кріслі колісному. Але «без голови» ніхто нікого не терпить – коли реактивність, крики, побої. Тут прикритися тим, що ти герой, не вийде.
Артем Чернов каже, що зазвичай ветерани це швидко розуміють і готові йти на співпрацю.
– Але є ті, хто опирається, вважає, що багато віддав (коли служив – ред.), дружина може і потерпіти. Я у такому випадку кажу: «Ти терпів, воював, ти герой, це так. Але вона теж тебе чекала, пережила не менше. Тому треба робити кроки одне до одного».
Якщо людина втратила близького на війні, то нормальним періодом горювання вважається пів року. Після втрати у родичів загиблого може виникнути комплекс провини – вони вважатимуть себе винними у тому, що сталося. Можуть бути навіть легкі галюцинації, коли людина чує голос загиблого.
– До пів року це вважається нормальною адаптивною реакцією. На початку роботи з такими клієнтами потрібні співчуття і прийняття. У Полтаві є громадська організація «Сім’ї загиблих», там можна поспілкуватися з такими ж людьми, які пережили втрату. Це полегшує симптоми. Якщо після пів року людина починає втрачати соціальні функції (не ходити на роботу, не стежити за собою), у такому випадку говорять про розгорнутий депресивний розлад.
Психолог підкреслює, що за будь-якого психологічного діагнозу як для УБД, так і членів їхніх сімей, найгірший прогноз – це соціальна ізоляція. Коли людина уникає спілкування, розриває всі свої соціальні зв’язки, це пряма дорога до психіатрії.
Голова ГО «План Б++» Дмитро Чикуров розповів, що його організація вже розробила відповідну програму та працює з громадами, щоб боротися з упередженнями щодо звернення по психологічну допомогу.
– Основна ідея програми – змінити підхід до психологічної допомоги. Адже чим далі від міст, тим ставлення до психологів стає більш упереджене. Для людей це щось невідоме та незрозуміле. Кількість психологів у малих та середніх громадах жахлива, їх там практично немає.
Дмитро Чикуров говорить, що люди досі мають великі бар’єри щодо звернення до психологів:
– Найперше: «Я ж не дурень, щоб іти до психолога, впорають сам». По-друге, люди залежать від чужої думки («що інші скажуть?»). По-третє, люди пам’ятають каральну психіатрію Радянського Союзу, бояться, що їх посадять у «дурку». І якщо це віддалені громади, не завжди у жителів є можливість їздити до психолога.
Психолог Артем Чернов пояснює, що «План Б++» ставить перед собою ціль: щоб завдяки розвитку психологічної культури зросла кількість звернень по допомогу, і люди не доходили до хронічних станів.
– Добре, коли у громадах є інфраструктура – психолог, психіатр, групи самодопомоги, організація дозвілля для ветеранів. Щоб люди могли зустрітися, поговорити, порефлексувати – і їм уже краще, вони не соціально ізольовані. А коли у громаді до тебе нікому немає діла, на тебе звернуть увагу тільки коли ти застрелишся. І, на жаль, такі випадки є зокрема й на Полтавщині, – каже Артем Чернов.
Якщо громада зацікавлена у допомозі, «План Б++» проводить лекції для соціальних працівників, адже вони – перша лінія, яка стикається з ветеранською спільнотою.
– Ми можемо навчити їх, як правильно спілкуватися з ветеранами. Першу психологічну допомогу вони зможуть надати самі, а зі специфічними проблемами (депресія, ПТСР) – то вже до нас, – розповідає Артем Чернов.
Також «План Б++» планує організувати ветеранський патронаж – допомагатиме людям, які повернулися з війни, створити громадську організацію. І надалі вже вони опікуватимуться тими, хто повертається зі служби в їхню громаду.
– Це американський шаблон роботи. Не кожна громада може собі дозволити мати психіатра, клінічного, сімейного психологів. Але за допомогою цієї програми люди зможуть 90 % проблем розвʼязувати на місці, а ми вже будемо виконувати допоміжну функцію.
Головне фото: mrpl.city
// Переключение языка
