За три місяці журналіст Павло Гунжель пройшов трансформацію від «соратника Киви, коригувальника «Градів» на позиції ЗСУ, інформатора рашистів, зрадника» (таким СБУ представила його в своєму прес-релізі у серпні) до свідомого патріота, який вболіває за життя кожного українського солдата, й ефективного депутата (так випливає з вироку суду)
Днями Павла Гунжеля, громадськогоактивіста, редактора й журналістагазети «Хроніки громад», депутата Білицької селищної ради звільнили з-підварти в заліКобеляцького районного суду й відпустилидодому.
Майже три місяціПавло Олександровичперебував у СІЗО за досить серйозним обвинуваченням: ч.2 ст.114-2 Кримінального кодексу України (ККУ) – поширення в умовах воєнного стану інформації про переміщення чи розташування Збройних Сил України, де санкція – від 5 до 8 років позбавлення волі.
Але суддя Ірина Омельченко, незважаючи на те, що прокурор обласної прокуратури Алла Брижак просила 5 років тюрми, ухвалила зважене й об’єктивне рішення: 5 років позбавлення волі з відстрочкою виконання покарання на 2 роки. По-народному кажучи, “дали” умовно.
Я рада такому пом‘якшеному вироку колезі, раді його рідні, друзі, знайомі, виборці, а також вояки 116-ї бригади Тероборони, життя яких він захищав у статті, за яку й був засуджений. До речі, це був далеко не перший матеріал Павла Олександровича про, м‘яко кажучи, некоректний стиль командування 116-ї бригади ТрО та 145-го батальйону в її складі, очолюваного підполковником Андрієм Барановим.
Як пояснив Павло Гунжель у суді, вину свою він визнає, але вчинив так не для поширення інформації на користь ворогу, а винятково для убезпечення життя військовослужбовців 116-ї окремої бригадивід безглуздих штурмів Авдіївської промзони, які могли призвести до великих втрат особового складу.
На початку липня ц.р. командування бригади почало спрямовувати бійців (серед них багато уродженців Кобеляччини та Кременчуччини, особистих знайомих Павла, дехто з них на той час уже загинув, що сприймалося журналістом як особиста трагедія) на необлаштовані позиції, де вони потрапляли під щільний вогонь рашистів, які з-за укріплених позицій стріляли по наших з усього, що тільки стріляло. Було багато поранених і вбитих. Як йдеться у вироку, рядові захисники й навіть один із заступників комбрига 116-ї бригади просили А.Гунжеля написати й оприлюднити про це статтю, щоб хоча б таким чином вплинути на командування. Цей же офіцер і надав мапу небезпечної ділянки, де наших розстрілювали, мов куріпок у тиру, якою автор і проілюстрував публікацію. На момент публікації карта виявилася актуальною, тобто, секретною. Зрозуміло, що орки не чекають, доки хтось з українських цивільних у соцмережах оприлюднить мапу відтинку фронту, все це у них і так є, плюс оперативна розвідка, але формально П.Гунжель скоїв кримінальне правопорушення.
– У суді, – розповідає Павло Гунжель, -командир 116-ї бригади разом зі штабними офіцерами свідчили, що у першій декаді липня ц.р. підрозділи бригади й справді штурмували промзону. Тим самим вони підтвердили, що я правдиво описав ситуацію.
А ще бійці 116-ї бригади розказували П.Гунжелю, що коли добровольців тероборони використовують у штурмах, то фінансування збільшується набагато (так звані бойові/штурмові, продовольче забезпечення тощо). Але рядові цих доплат буцімто не бачать, а в кишенях негідників у погонах осідають мільйони гривень. У статті Павла про це не йшлося, але цілком імовірно, що військовослужбовці казали журналісту правду. Подібної інформації про вимагання, зловживання з боку окремих командирів, на жаль, повно у ЗМІ та соцмережах.
Та й місцевому Інтернет-виданні «Полтавщина» недавно з‘явилася публікація під промовистою назвою: «ДБР підозрює посадовців Полтавської облради та 116-ї бригади ТрО у розкраданні коштів на закупівлі житлових модулів». Мова у ній про те, що ще у січні ц.р. правоохоронці відкрили кримінальне провадження за ч.4 ст.191 (привласнення та розтрата майна) та ч.4 ст.425 (недбале ставлення до військової служби) ККУ, а зараз матеріали досудового слідства розглядає Октябрський районний суд Полтави.
ДБР підозрює, що посадовці облради та Управління майном облради за 24,5 млн. грн. закупили 46 модульних будиночків, де військові могли б поспати, поїсти, помитися й відпочити у польових умовах, за дуже завищеною ціною: через фірми-прокладки із статутним капіталом у 1000 грн. з ознаками «податкової ями» переобладнали старі морські контейнери під модулі, а продали їх за ціною нових конструкцій. Ну це як у відомому романі й фільмі «Дванадцять стільців» про «відспіваних» аферистів: мідну каблучку як золоту продав…
Наприклад, купували в однієї компанії по 76 тис. грн. за контейнер, а продавали вже по 343-483 тис. грн. Ну а командування 116-ї бригади прийняло на баланс ці модулі, хоча більшість контейнерів перебували в незадовільному стані (вм‘ятини, іржа, зафарбоване маркування й фактично не відповідали вимогам тендерної документації), а в самі модулі умисно встановлено устаткування та обладнання низької якості та вартості, використано неякісні матеріали для улаштування як ззовні, так і з середини контейнера та навіть зроблені кустарним способом.
На думку слідчих ДБР, така схема стала можливою через попередню змову посадових осіб Полтавської обласної ради, Управління майном Полтавської облради та 116-ї окремої бригади ТрО. Одно слово, корупціяна всіх щаблях: від Міноборони (яйця Рєзнікова по 17 гривень, турецькі зимові куртки для ЗСУ тощо), органів місцевого самоврядування до бригади й батальйону. Не гребують обкрадати навіть земляків… Як це цинічно, як це жахливо – наживатися на війні, на своїх! А потім дивуємося, чому західна коаліція так повільно дає Україні зброю..
Та повернімося до суду над Павлом Гунжелем. Пройшов він досить швидко – за три засідання: 6, 13 та 20 жовтня. І от між першим та другим слуханням у судовій справі з‘являється документ – висновок (досудова доповідь) органу пробації, де багато чого написано про обвинуваченого, а головне – що «ризик повторного вчинення ним кримінального правопорушення – високий, ризик небезпеки для суспільства – високий і не можливе його виправлення без ізоляції від суспільства».
Читач уже знає обставини справи, знала їх і Марина Шевченко, яка й підготувала досудову доповідь. Це ще називають досудовою пробацією:забезпечення суду формалізованою інформацією, що характеризує обвинуваченого, з метою прийняття судом рішення про міруйоговідповідальності. Ну така собі допомога судді.
Мимоволі виникає когнітивний дисонанс, а якщо по-простому, то чи не підсунула М.Шевченко суду «свиню»замість об‘єктивного висновку? Ось що вона пише у своїй доповіді: «обвинувачений брав активну участь у складанні досудової доповіді, під час бесіди поводив себе стримано, проявляв навики активної життєвої позиції та комунікабельності (ще б пак! П.Гунжель має дві вищі освіти, педагогічну та агрономічну – Авт.), алкогольні напої не вживає, насильства стосовно своєї родини не вчиняв, соціальні зв‘язки з родичами є позитивними, має конструктивні плани на майбутнє». І тут же пропонує запроторити чоловіка в тюрму! Де логіка?
Щоправда, можливо, на М.Шевченко справила враження довідка-характеристика Білицької селищної ради, в якій Павло Гунжель характеризується вкрай негативно. Вона й справді така, що, як часто жартують, і в тюрму не приймуть. Білицький селищний голова Микола Скрильник не пошкодував чорних фарб для демонізації образу депутата:«не доводить жодну розпочату справу до кінця, компрометує селищну раду, порушує громадський порядок на сесіях та знімає їх на відео, розповсюджує в Інтернеті недостовірну та брехливу інформацію, яка компрометує виконавчий комітет ради, не надає українській армії жодної волонтерської допомоги тощо».
Тільки чомусь М.Шевченко не обговорювала з П.Гунжелем характеристики селищної ради – від слова «зовсім».Не поцікавилася вона й інцидентом у селищній раді 2018 року, коли депутату грубо перешкоджали зареєструвати його запит, працівник ради вдарив в обличчя дружину Гунжеля за те, що вона знімала на камеру, зламавши їй ніс, а винуватим намагалися зробити Павла Олександровича (здогадуюся, що, певно, дав відсіч нападнику на його дружину). Вважаю, що М.Шевченко пішла на відкриту фальсифікацію, зазначивши в досудовій доповіді, що (далі цитую вирок судді Ірини Омельченко): «Гунжель П.О. засуджений за ч.2 ст.125 ККУ (умисне легке тілесне ушкодження, за яке не був притягнутий до відповідальності, – Авт.), в зв‘язку з цим визначено ризик вчинення повторного кримінального правопорушення. Однак згідно з ухвалою Кобеляцького районного суду від 23.03.2023 року кримінальне провадження закрито на підставі ст.49 ККУ та вина Гунжеля П.О. не встановлена».
Під час бесіди М.Шевченко задала П.Гунжелю лише з десяток запитань, наче в неї бракувало часу чи кудись поспішала. А якби не проявила недбалість, а розпитала, то, певно, що Павло Олександрович розповів би їй багато цікавого й пізнавального по кожному пункту характеристики. Утім, вочевидь провідний інспектор органу пробації не прагла надати суду об’єктивну формалізовану інформацію про обвинуваченого, а вивела його на пряму дорогу до «місць, не надто віддалених». І чхати їй на те, що ламає долю людині, й не одній: ніхто кращим з тюрми не вертається; вдома неповнолітня донька, яку зацькують за батька-зека, а дружину зневажатимуть за чоловіка, котрий «тягне строк». Хтось попросив Марину Шевченко про цю, як на мене, підлу послугу? Чи це такий рівень правової грамотності спеціаліста, яка отримує хорошу зарплату з наших з вами кишень?
І довелося самому підсудному та його адвокату долучати до матеріалів судової справи численні публікації П.Гунжеля (на 25 сторінках!), в яких він критикував селищного голову, а правоохоронці по них порушували кримінальні провадження,щоб довести, що у М.Скрильникає прямі мотиви надати суду дискредитуючу, необ‘єктивну характеристику. А цього року Павло Гунжель виступив ще й проти намірів голови відновити роботу смердючого, без очисних споруд свинарника в Біликах, який жителі селища «з боями» закривали чотири роки, і разом з колегою Олександром Бажаном представляв інтереси громади у Господарському суді Полтавської області.
Довелося долучити численні подяки П.Гунжелю від відомих громадських організацій – за активну підтримку фермерського руху, депутатську, патріотичну, просвітницьку, правозахисну, журналістську й подвижницьку діяльності. Зрозуміло, що у керівників цих ГО силою цих документів ніхто не вимагав і пістолет до скроні не приставляв. Але коли відомі громадські діячі, авторитетні волонтери, народні депутати кількох скликань дізналися, що Павло знаходиться під судом, вони вирішили доречним надати ці відзиви.
До речі, що коли П.Гунжель боровся проти незаконних кар‘єрів, а обласна влада цьогоніби не дуже й помічала, йому у дворі спалили легковик і погрожували фізичною розправою. Та навіть після цього він не піддався залякуванню й продовжив свою роботу – до переможного кінця.
Ну от що поробиш, не доповідав Гунжель селищному голові М.Скрильнику про свою волонтерську роботу, не кричав про це на кожному перехресті й у соцмережах! Але як міг допомагав окремим бійцям і підрозділам ЗСУ. Перераховував кошти, коли збір на дрони й тепловізори оголошували відомий одеський активіст Сергій Стерненко та військовий Валерій Маркус, а також Полтавській теробороні на тепловізор. Надіслав на фронт знайомому вояку бронежилет та інше екіпірування, закуплені власним коштом.
У жовтні 2022 року, коли військові дислокувалися в с.Бутенки (де проживаєП.Гунжель) організував хлібосольний святковий стіл на святкування Покрови й Дня захисника та захисниць України. Раніше власним коштом П.Гунжель виготовляв та встановлював меморіальні дошки землякам, що загинули в АТО, і героям Небесної сотні.
Павло Гунжель разом зі своїм товаришем придбали легковий автомобіль у неробочомустані, розібрали на запчастини й передали військовиміз 74-ї, 77-ї, 92-ї, 98-ї та 116-ї окремих бригад, хто що потребував: двигун, ходову, коробку передач, трамплер, стартер, генератор, корзину, диск зчеплення. Також П.Гунжель виконував окремі доручення військовослужбовців з різних бригад з придбання бронежилетів та іншого необхідного спорядження. Цікаво, а яку особисту волонтерську допомогу надав ЗСУ за час повномасштабного вторгнення Микола Скрильник?
Павло Гунжель зініціював у Білицькій селищній раді, а потім і в Кобеляцькій міській раді ухвалення рішень про надання матеріальної допомоги військовослужбовцям, призваним до лав ЗСУ з територійгромади та родинам воїнів, що загинули під час виконання військового обов‘язку, адже в місцеві бюджети надходили чималі податки із зарплат військових, котрі зареєстровані у громадах (ПДФО). Зрештою депутати підтримали П.Гунжеля і рішення були прийняті попри спротив очільників рад, а допомога виділена.
Навітьбільше читаю у вироку суду: «Коли були перші втрати 116-ї бригади під м. Бахмутом і загинули друзі П.Гунжеля, до нього зверталися дружини загиблих і тих, що пропали безвісти, він, як людина з педагогічною освітою, надавав їм психологічну допомогу, заспокоював. Заступник комбрига 116-ї бригади неодноразово надавав П.Гунжелю багато матеріалів про діяльність бригади, які журналіст, не публікуючи, передавав правоохоронним органам».
Суд узяв до уваги лист понад 30 виборців Білицькоїгромади. Цитую: «Ми знаємо Павла Гунжеля як чесну й порядну людину та відданого патріота своєї країни. Він завжди боровся за правду і права людини. Викривав корупцію і порушення закону. Великий внесок його як депутата у справу закриття свинокомплексу. Він займався питанням виділення АТОвцям земельних ділянок. У 2014 році він був активним учасником Євромайдану у Києві. Як журналіст висвітлював проблеми громади й переймався проблемами кожної окремої людини. Ми, жителі Білицької громади, не віримо в те, що з такою патріотичною позицією можна зрадити Батьківщину». І суд оцінив це звернення щодо П.Гунжеля: «позитивно характеризується за місцем проживання».
При винесенні вироку суд урахував особу винного, те, що він не є судимим, має міцні соціальні звязки, одружений, має неповнолітню дитину, батьків і сестру, що є особами з інвалідністю, врахував подяки П.Гунжелю від восьми громадських організацій, позитивну характеристику виборців Білицької ОТГ, лист військовослужбовців 116-ї бригади ТрО про волонтерську й медійну допомогу бійцям.
Погодьтеся, щось не ліпиться з Павла Гунжеля образ колаборанта, ворога йзрадника. Швидше ефективний депутат і сміливий борець із місцевою мафією. Ну трапляється ж таке, коли вирок більше нагадує представлення до нагороди…
Ну і як вишенька на тортіще цитата з вироку: «Суд критично ставиться до досудової доповіді, в якій зазначено, що виправлення Гунжеля П.О. без позбавлення волі абоо бмеження волі на певний строк може становити високу небезпеку для суспільства, оскільки ці висновки прийняті з урахуванням негативної характеристики, наданої білицьким селищним головою Скрильником М.В. Суд уважає, що характеристика є упередженою, оскільки протягом тривалого часу Гунжель П.О. є громадським активістом, депутатом ради, кореспондентом газети «Хроніки громад», постійно критикував роботу селищного голови, що підтверджується публікаціями».
Респект судді! Є ще у нас служителі Феміди, яким не замилюють очі довідки-характеристики та досудові доповіді!
Хоча, на мою думку, варто було б винести окрему ухвалу щодо провідного інспектора органу пробації Марини Шевченко, адже вона явно не відповідає займаній посаді в такій серйозній установі: порушила принцип презумпції невинуватості й свою ж власну логіку. Можна тільки уявити, скільком людям вона зіпсувала життя, відправившив тюрму, не давши їм шансу спокутувати вину не за гратами, не втрачаючи соціальні зв‘язки! Кажу це як людина, яка свого часу три троки очолювала Громадську раду при Управлінні пенітенціарної системи в Полтавськійобласті.
Павло Гунжель подав до Білицькоїселищної ради заяву про добровільне складання повноважень депутата, тим самим подаючи приклад колегам рад вищих рівнів, котрітримаються за мандат, мов воша за кожуха.
Людмила Стельмах (Кучеренко),
президент правозахисної ГО «Полтавський медіаклуб»
