У Північній півкулі зимове сонцестояння припадає щороку на 21 чи 22 грудня. З часів античності цей день у багатьох культурах світу був оповитий ритуалами та легендами.
Щороку у грудні для жителів Північної півкулі настає зимове сонцестояння, коли тривалість світлового дня є найкоротшою, а ніч – найдовшою. Цей день зазвичай припадає на 21 або 22 грудня – залежить від того, чи є рік високосним.
У 2024 році в Україні день зимового сонцестояння відбудеться 21 грудня об 11:19 за київським часом. Світла частина доби триватиме 8 годин, а ніч – 16 годин.
Термін «сонцестояння» використовують тому, що Сонце в цей час «стоїть на місці» в точці на горизонті, де воно сходить і заходить.
У час зимового сонцестояння Північна півкуля Землі нахилена у бік, що є протилежним до Сонця (саме тому в Північній півкулі стає холодніше й настає зима). У день зимового сонцестояння Сонце підіймається на мінімальну висоту та розташоване найближче до горизонту за весь рік – отже, дає найменше годин сонячного світла протягом доби. Натомість у Південній півкулі триває найдовший день у році.
У день зимового сонцестояння в Північній півкулі розпочинається астрономічна зима, а у Південній – астрономічне літо. Після зимового сонцестояння тривалість світлового дня буде поступово збільшуватися, а ночі – скорочуватися. Так триватиме до літнього сонцестояння, яке припадає щороку на 21 чи 22 червня.
Із часів античності зимове сонцестояння у багатьох культурах світу було оповите ритуалами, фестивалями та легендами, пише видання ВВС.
Зимове сонцестояння здавна вшановувалося індоєвропейцями як свято «відродження сонця».
У 45 році до нашої ери Юлій Цезар присвятив найкоротшому дню року свято Брума та встановив 25 грудня датою зимового сонцевороту.
У 431 році Третій Всесвітній церковний собор у місті Ефес затвердив 25 грудня за юліанським календарем днем святкування Різдва Христового. Адже точний день і рік народження Ісуса Христа достеменно невідомі.
У такий спосіб дату зіставили з зимовим сонцестоянням, щоб вона символічно відтворювала послідовний ланцюжок: народження нового Сонця – народження нового Бога – народження Нового року й нової ери в історії людства.
Юліанський календар виявився не зовсім точним – і на початок XVI століття його відставання від астрономічного календаря складало вже 10 днів, зараз – 13, а з 2100 року набіжить уже похибка у два тижні.
У 1582 році Папа Григорій XIII затвердив новий і більш точний календар – григоріанський. У ньому символічна дата народження Ісуса Христа збереглася за 25 грудня, а день зимового сонцестояння визначили за астрономічними спостереженнями 22 грудня у передвисокосний рік або 21 грудня – в усі інші роки.
В українських традиціях дохристиянських часів існували вірування та святкування, що були пов’язані з сонцеворотом. Наші предки дуже шанували Сонце, яке дарувало землі тепло та світло.
Оскільки після зимового сонцестояння день починає збільшуватися, наші предки вважали цей момент перемогою сил добра над злом, світла над темрявою.
У ніч зимового сонцестояння в давні часи існувала традиція відзначати свято Коляди. Це був слов’янський бог, що втілював у собі Сонце.
Люди прикрашали будинки ялинковими гілками, пекли обрядовий хліб круглої форми, вночі палили багаття, яке повинно було прогнати темряву.
Стародавні слов’яни вважали, що коли настає найдовша ніч, духи покійних предків відвідують Землю. Тому цього дня влаштовували обрядові співи, розваги та святкування, щоб здобути благословення для своєї родини.
День зимового сонцестояння також вважався сприятливим для різноманітних ворожінь. Дівчата збиралися разом, щоб передбачити кохання, майбутнє та шлюб.
У Стародавньому Римі свято Сатурналій розпочиналося 17 грудня та тривало сім днів.
Воно мало на меті вшанувати Сатурна, батька богів, який дав своє ім’я шостій планеті нашої Сонячної системи. Люди приносили жертви у його храмах, насолоджувалися бенкетом та дарували одне одному подарунки.
Атмосфера свята була невимушеною та нагадувала карнавал, а традиційні римські норми на деякий час були забуті: робота та навчання припинялися, на закон і правопорядок дивилися «крізь пальці», а також дозволялися азартні ігри. Навіть рабам давали час на святкування.
Для жителів Східної Азії, особливо китайців, корейців та японців, фестиваль Дунчжі – один із найважливіших у році.
Дунчжі означає «пік зими» – час святкувати повернення довших днів і, зрештою, збільшення позитивної енергії. Це час для радості, коли сім’ї збираються разом і готують спеціальні страви.
На півдні Китаю часто роблять і їдять пельмені, а також таньюань: різноколірні кульки клейкого рису, зварені в солодкому сиропі або пікантному бульйоні.
Уранці цього дня люди встають рано і, вдягнувши гарний одяг, вітають один одного з прийдешньою зимою.
Фестиваль Ялда в Ірані, який відбувається в цей період, знаменує день, коли, як вважалося, народився ангел світла Мітра. Традиція була запозичена в зороастризмі та її досі дотримуються: пізно лягати та смакувати такі смаколики як кавун і гранат. Їхній червоний колір символізує світанок та світло життя.
Язичницька меншина калаші, яка живе в долинах гір Гіндукуш у Пакистані, щороку у грудні проводить фестиваль Чатармас для відзначення зимового сонцестояння.
Це час подумати про відродження, родючість та об’єднання – з багаттями, частуванням сухофруктами та танцями. У цьому обряді ініціації беруть участь як хлопці, так і дівчата.
Для язичників та друїдів Британських островів та Західної Європи зимове сонцестояння було найважливішою подією року. Навіть більш значущою, ніж літнє сонцестояння, тому що знаменувало собою повернення Сонця. Для людей, чиє виживання залежало від землеробства та вирощування домашніх тварин, перспектива довших і тепліших днів мала велике значення.
У Великій Британії за традицією в цей день тисячі людей з’їжджаються до старовинної пам’ятки Стоунхендж, яка побудована між 3000-ми та 2000-ми роками до нашої ери, щоб зустріти першій схід сонця після зимового сонцестояння.
У дохристиянські часи у Скандинавії в день зимового сонцестояння германські народи відзначали свято Йоль. Під час нього люди запалювали багаття, які мали символізувати тепло та світло сонця, що повертається, попри темряву надворі.
Свято передбачало жертвоприношення, бенкети та тости на честь різних богів. Люди готували святкові столи, прикрашали їх вічнозеленими рослинами та свічками.
Люди спалювали йольське поліно, яке символізувало світло в найтемнішу пору року та було призначене скандинавському богу Тору. У такий спосіб від нього просили вигнання злих духів і удачу на майбутній рік. Також люди виготовляли козу Йоля з соломи, щоб так відзначити важливість Тора та віддати йому данину поваги.
У наш час йольське поліно – це рулет із начинкою або хліб штолен, яку готують у формі поліна.
До нашого часу, особливо в Західній Європі, збереглася традиція поцілунків під вічнозеленою рослиною омелою. Також досі цього дня на вечерю подають різдвяну шинку.
Із поширенням християнства багато традицій Йоля увійшли до різдвяних святкувань. Наприклад, прикрашання ялинки та вінки з хвої, застілля та святкування повернення світла. Характерні зелений і червоний кольори Різдва теж родом із давньої традиції. Таке поєднання звичаїв відображає історичну інтеграцію язичницьких свят у християнські святкування.
Окрім того, Йоль за традицією близький до слов’янського свята Коляди. В українській обрядовості цей різдвяний фольклорний жанр пов’язується з культом Коляди – язичницького божества зимового сонцестояння, близького до римського Януса.
Основне фото: Depositphotos
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
