49-річна Олена Лещенко з Полтави – учасниця 30-ї Української антарктичної експедиції на станції «Академік Вернадський». Експедиція 2025-2026 років – уже не перша для жінки. В Антарктиді вона вперше побувала у 2021 році, але тоді термін був коротшим – кілька місяців. У Полтаві Олена Лещенко працювала шеф-кухаркою в їдальні одного з училищ, але давно мріяла потрапити на станцію «Академік Вернадський». Загалом полтавка подала низку заявок протягом кількох років і зізнається: якби була можливість, вирушила в Антарктиду й утретє.
– Антарктида – це була моя мрія, навіть не пам’ятаю, з якого часу. Багато років тому побачила по телевізору розповідь про експедицію, і така мрія закралася мені в душу. Років 15 – 20 тому я дізнавалася, але тоді взагалі жінок не брали, таке негласне правило було, – пояснює полтавка.
Жінка щороку переглядала новини та сюжети про експедиції в Антарктиду, і у 2018 році дізналася, що вирушати туди нарешті дозволили жінкам, тож подала першу заявку на участь.
Долучитися до української експедиції їй вдалося не з першої спроби. Але після кількох заявок у 2020 році Олену Лещенко запросили на співбесіду, а взимку 2021 року вона вирушила у свою першу подорож до Антарктиди.
– Перший раз мені запропонували поїхати у сезонну експедицію. На станцію приїжджало багато людей на сезон, і їм потрібен був ще один кухар. Два місяці я тут пробула, – згадує кухарка, сидячи в барі «Академіка Вернадського» та онлайн розмовляючи з «Полтавською думкою».
Олена Лещенко пояснює, що сезонні експедиції зазвичай відбуваються з грудня до квітня. У цей час у Південній півкулі якраз триває літо та початок осені, і деякі науковці та технічні інженери приїжджають, щоб виконати певні роботи на станції.
– Це якраз була пандемія коронавірусу, то ми ще (перед тим, як вирушити на станцію – ред.) два тижні сиділи в Чилі на карантині.
Олена Лещенко зізнається: коли перший раз вирушила в Антарктиду на сезон, її рідні були шоковані.
– Вони не знали про те, що я подавала заявку. Уже сказала їм, як мене запросили на співбесіду. Як я сказала, що їду не на рік, а на сезон, то вони трішки заспокоїлися, – згадує жінка, – бо переживали, що це на цілий рік.
Коли полтавка повернулася додому, одразу ж подала заявку й на наступну експедицію. Але другий раз потрапити на станцію «Академік Вернадський» (і тепер уже на рік) їй вдалося вже у 2025-му.
Коли кухарка оголосила, що вдруге вирушить на українську антарктичну станцію, родина поставилася до цього вже більш спокійно.
– Мені сказали: «Ладно, їдь, бо ти все одно не заспокоїшся, поки не потрапиш туди», – сміється наша співрозмовниця. – Хоча, мабуть, рідні більше мене не відпустять, але я б знову сюди повернулася.
Із розповідей учасників експедиції Олена знає, що раніше на станції було складно з інтернетом, і з рідними полярники могли вийти на зв’язок лише раз на тиждень. Зараз проблем зі зв’язком уже немає, тож можна розмовляти з родиною щодня в будь-який час.
– Мені тут дуже сподобалося, – розповідає Олена про Антарктиду. – По-перше, це була моя давня мрія. По-друге, тут усе таке цікаве, незвичне для нас – краєвиди, живність, що тут бігає, плаває, літає. Тут дуже гарно!
Жінка говорить, що зазвичай на станції тепло та затишно – полярникам вдається навіть ходити у футболках. Лише коли підіймаються сильні вітри, то стає прохолодніше, бо вони «видувають тепло».
Наша співрозмовниця пояснює, що полярних днів та ночей на острові Галіндез, на якому розташована станція «Академік Вернадський», не буває. Але взимку (у червні) настають дуже короткі дні – лише по 3-3,5 години, а влітку (у грудні) навпаки – дуже короткі ночі.
– Північне сяйво тут буває, але ми ще не бачили. Можливо, через те, що часто хмарно, і нам його не видно, – ділиться спостереженнями полтавка.
Олена Лещенко потрапила в кадр документального фільму «Антарктида», який зняв український телеведучий та мандрівник Антон Птушкін у березні 2025 року.
– Ми з Антоном їхали сюди, разом добиралися з Чилі на одному кораблі, а потім він повертався назад із 29-ю експедицією. Тут у нас якраз перезмінка була. Рідні казали, що бачили мене у фільмі, але я ще його не дивилася.
Олена Лещенко готує обід і вечерю на 13 людей, які живуть і працюють на станції «Академік Вернадський».
– Снідають усі кожен за своїм графіком, бо хтось працює допізна й довше відпочиває, хтось прокидається рано. У нас тут є сухі сніданки. Або вранці їмо те, що залишилося з обіду чи вечері попереднього дня. Я слідкую, щоб завжди було щось поснідати, – розповідає про свої обов’язки кухарка.
Полтавка на кухні станції «Академік Вернадський»
Жінка має один вихідний на тиждень – у неділю. Щонеділі страви готують інші члени команди. За словами Олени, в них є свій графік, коли вони чергують на кухні.
Полтавка каже, що зранку запитує в команди, що б полярники хотіли скуштувати в цей день. Інколи учасники експедиції висловлюють свої побажання, а якщо спеціальних замовлень немає – Олена сама складає меню. На приготування обіду в кухарки йде близько 4 годин.
– Буває, замовляють чебуреки чи якийсь пиріг, дуже люблять вареники та пельмені. Роблю вареники з картоплею, капустою, м’ясом, сиром – домашні, полтавські.
Наша бесіда проходила 2 жовтня, й Олена Лещенко розповіла, що 3 жовтня в учасника експедиції, геофізика з Дніпра Альберта Грабовецького, буде День народження:
– Я готуватиму торт, іменинник замовив медовик. Завтра будуть усі допомагати, складемо меню. Я спитаю в іменинника, чого йому хочеться, і постараємось накрити стіл так, щоб були його улюблені страви. Медовик ми тут ще не пекли, раніше іменинники замовляли наполеони чи бісквіти.
Кухарка зазначає, що інгредієнти для приготування їжі не відрізняються великою різноманітністю, але за ці пів року готували суші, бургери, шаурму, різноманітні страви з картоплі, пироги.
Продуктів для станції закуповують стільки, щоб вистачило для 13 людей на рік. Коли приїде сезонна експедиція, вони привезуть із собою ще запаси.
Із продуктів, які можуть із часом зіпсуватися, невдовзі після прибуття на станцію полярники зробили заготовки: законсервували помідори, заквасили капусту, заготували лимони з цукром.
На запитання, чи є можливість усамітнитись в обмеженому просторі станції, Олена Лещенко відповідає:
– У кожного науковця є свій офіс, також у лікаря та системного адміністратора. Якщо раптом комусь усі набридли (хоча в нас ще такого не було), там можна закритися й усамітнитися. Ще у нас є бібліотека та бар. У бібліотеці скляні двері, якщо бачать, що ти там зайнятий, ніхто не потурбує. А ще можна вийти прогулятися.
Хоча жінка каже, що взимку не надто часто виходила на прогулянки на вулицю через несприятливу погоду.
Наша співрозмовниця говорить: щосуботи в барі «Академіка Вернадського» відбувається святкова вечеря – ця традиція залишилася від британців, які в 1996 році передали станцію Україні.
– У суботу всі, хто хоче, спілкуються в барі. Ми граємо в ігри, співаємо, Єгор (Звержинський, дизеліст-електрик із Полтавщини – ред.) грає на гітарі.
Наша співрозмовниця зазначає, що в Антарктиді помітно, як змінюється клімат у бік потепління. Так, цьогоріч на острові Галіндез, на якому розташована станція «Академік Вернадський», випало небагато снігу порівняно з минулими роками, а також взимку не було сильних морозів – температура максимально опускалася приблизно до -15, і то вночі.
– Узимку біля станції протока навіть не замерзла. Хоча ті люди, що були (в експедиціях – ред.) кілька разів, кажуть, що зазвичай вона замерзає, але не цього року. Відчувається, що клімат змінюється, це прямо видно. Пінгвіни почали раніше повертатися (на острів для гніздування – ред.).
Пінгвіни біля станції «Академік Вернадський» – то окрема історія. Олена Лещенко говорить, що їх нерідко можна побачити під балконом, що з бара виходить на вулицю. Але коли акваторія біля станції забита льодом, пінгвінам немає як спуститися у воду, щоб похарчуватися, – і вони відходять далі.
– Вони такі кумедні, цікаві. Як кури по двору ходять, – жартує жінка. – Звикли до людей, але якщо починаєш до них наближатися, то лякаються і відходять убік.
Окрім пінгвінів, Олена Лещенко бачила морських леопардів, морських котиків, тюленів-крилеїдів і тюленів Ведделла.
– Тюлені Ведделла на сусідньому острові народили дитинчат. Я один раз їздила, дивилася на них. Науковці за ними стежать. Як хороша погода, то можуть дроном злітати, а як немає такої можливості, то їдуть на острів спостерігати за ними.
Біологи підраховують кількість тварин і птахів у межах території, де ведуть свої дослідження.
– Наприклад, як пінгвіни повернуться гніздуватися, науковці будуть рахувати кількість гнізд, самих пінгвінів, коли яйця відкладуть – яйця рахуватимуть, а потім – пташенят.
У кубрику Олена Лещенко живе з біологинею Зоєю Швидкою з Києва. Сусідка інколи бере полтавку з собою, коли вибирається спостерігати за фауною біля острова Галіндез. Під час таких вилазок кухарці вдається милуватися китами.
– Кити – моє найулюбленіше! – із захватом розповідає жінка. – Це не передати словами… Щоб їх побачити, треба виїжджати від станції на човні до сусідніх островів. Коли Зоя Швидка їде, то питає мене, чи хочу з нею. Якщо в мене є можливість, я погоджуюсь. Якось ми побачили штук 30 китів, кругом їхні фонтанчики з усіх сторін. Це таке видовище було, краса!
Коли минуло пів року перебування на станції «Академік Вернадський» (як кажуть полярники, настав екватор), 30-та експедиція відкрила скриню з подарунками, які залишили для неї попередники. Олена Лещенко розповідає, що там були солодощі, цигарки. Тортики, які поклав у скриню телеведучий Антон Птушкін під час знімання документального фільму, розділили між усіма.
Щодо заробітної плати, Олена Лещенко зазначає, що не має «захмарної ставки», але додатково щодня отримує «полярні» виплати.
– Сюди більшість їде не за грошима. Тут багато людей, які про це мріяли! Коли я їхала на сезон, я навіть не знала, яка в мене буде зарплата. Мені просто хотілося сюди потрапити, – підсумовує полтавка.
