В архівах української періодики можна знайти близько двох десятків газет, які виходили на Полтавщині 80, 100, а то й більше років тому. Розповімо, чим жили та про що турбувалися жителі нашої області того часу, а також як змінювалося їхнє ставлення до політики, соціуму, культури.
Побут, кризи, суди: про що писали до Другої світової війни
Лубни
Восени 1925 року на Лубенщині боролися з неписьменністю, називаючи цей процес передумовою перемоги над «злиднями» та налагодженням господарства, й обіцяючи селянам і робітникам, які активно братимуть в цьому участь, давати змогу впливати на утворення чесного державного апарату й керування ним.
Так, у газеті «Червона Лубенщина» розповіли, що минулого (1924-го) року у регіоні вже навчили письменності близько чотирьох тисяч людей, а цього року планують майже 12 тисяч. У тодішній пресі закликали сільські будинки, читальні та особливо вчителів, лікарів і агрономів допомагати селянам у цих процесах. Для цього на Лубенщині навіть проводили двотижневики допомоги ліквідування неписьменності.
Одразу ж після цієї новини для читачів надрукували аналог сучасного блогу – вочевидь, мотивувальний, і, звісно ж, із дрібкою вигаданості – про те, як неписьменний Степан Михайлович вирішив навчатися писемності після того, як спіймав у лісі крадіїв і змусив їх розписатися у книжечці, а ті замість цього дурним його в тій же книжечці й назвали, а той того і не зрозумів, бо ж читати не вмів.
У той же період у лубенській пресі розповідали про свято врожаю, яке відзначили мітингом з доповіддю про те, як потрібно вести сільське господарство. На ньому ж, розповів газеті присутній, селяни вирішили звернутися до органів землекористування з приводу переходу на багатопілля, а ще – вступити всім до сільськогосподарських кооперацій, щоб об’єднати людські сили та машинізацію.
Полтава
У тодішній полтавській пресі, як і в теперішній, не оминали питань корупції. Наприклад, в одному з жовтневих випусків «Більшовика Полтавщини» за 1925 рік розповідали про справу рахівника Полтавської губпрокуратури, який за гроші для прокуратури, які отримав у банку, купив діаманти – між іншим, підроблені. За розтрату державних коштів чоловіка ув’язнили на рік.
На сторінках газети можна зустріти й анонімні скарги на несправедливість робочих умов або ж в інтернатних закладах, як-от у тогочасному будинку робітничих підлітків. В одному з таких повідомлень вихованці скаржилися, що попри процес виселення безробітних підлітків, які мають заможних батьків, їхній сусід із Пирятина, який має і батька, і матір, продовжує жити в будинку, «попри страшну тісноту».
Тоді ж у газеті готували й невеликі статті-огляди на погоду в регіоні впродовж жовтня та її вплив на озимину. Наприклад, зі сторінок преси знаємо, що восени 1925-го заморозки у регіоні почалися у другій половині жовтня, а остання третина місяця знову була теплою, опадів було мало, шкідників на полях виявили не так і багато.
Не оминали й новин тодішнього «ринку праці». Наприклад, у газеті розповідали про те, що підлітки, які працюють на кустарних підприємствах, укладатимуть індивідуальні трудові договори, для безробітних підлітків організовуватимуть політичні гуртки, а для дорослих, які не мають роботи, створили школу лікнепу, у якій, як і на Лубенщині, «бороли» неписьменність.
Розповідали в пресі й про пригоди та злочини, які сталися на Полтавщині, як-от пограбування фабрики, затримання підлітків, які планували крадіжку, озброєний грабіж квартири тодішнього народного слідчого та самосуд над односельцем, який хотів підпалити чужий двір у тоді ще хуторі Тимошенки.
Кременчук
Жителів Кременчука в жовтні 1925 року непокоїли одразу кілька проблем: перша – загострення житлової кризи в індустріальному місті. У пресі передусім скаржилися на те, що на ремонти осель не вистачає грошей навіть у приватних орендодавців, ні в тодішніх житлових коопераціях, а до комгоспу (нині такі структури називають управліннями житлово-комунального господарства або житлово-експлуатаційними організаціями) подали 1500 заяв на квартири, які ніхто не затвердив.
Коштів навіть не давали в банку, а крім місцевих жителів, до міста приїздили люди й з інших регіонів, які також потребували осель. Розв’язати питання вирішили легко – квартири приватних орендодавців і домовласників, які стоять порожніми понад два тижні, опечатувати й здавати в оренду.
Тоді ж, крім браку грошей на житло, кременчуківців турбувала ще одна, не менш серйозна, проблема – епідемія скарлатини. Школи, інтернатні заклади, садочки й інші подібні установи перевіряли й обстежували їхніх вихованців. Між іншим, захворюваність на скарлатину в регіоні зростає і наразі – звісно, рівень не епідемічний, утім з кожним тижнем випадків фіксують усе більше.
Цікаво, що навіть у ті часи в місцевій газеті також публікували так звані «оперативні зведення». Наприклад, у Кременчуці розповідали про різні небезпечні або злочинні події, як-от розграбування синагоги чи спробу крадіжки.
Відкрита позиція щодо режиму, геополітика: про що писали у роки війни
Преса Другої світової відрізняється від довоєнної. Тут вже можна побачити і спроби вплинути на інформаційний простір, зокрема розвіяти (або частіше – посіяти) міфи, і новини про перебіг бойових дій, і спроби опиратися більшовицькому режиму.
Гадяч
«Гадяцька газета» періоду воєнних років, зокрема осені 1942-го, відзначається чималою кількістю не невеликих заміток, як це робила преса раніше, а об’ємними статтями про геополітику та її вплив на регіон. Наприклад, в одному з жовтневих номерів вийшов матеріал із заголовком: «Свобода в Совєтському союзі – це лише фантом». У ньому жінка відкрито розповідає про те, як її батька забрало тодішнє Державне політичне управління, яке називали ГПУ, оголосивши його ворогом народу, та заборонили їй не лише розпитувати про його долю, а й сумувати чи плакати за ним.
«В останньому власне році йшло все в такому напрямку, що нам ясно було, що большевицькі садисти змагають до того, щоб нас цілковито морально знищити», – розповідала жінка анонімно.
Також зміни до режиму помітні й в інших матеріалах преси того часу. Наприклад, захоплення німцями Києва в 1941 році в «Гадяцькій газеті» називають звільненням від більшовиків, пишучи про те, як на річницю цього дня в місті влаштовували святкування для шкіл і дитячих садків.
«Святкування цього пам’ятного для мешканців міста дня закінчилось святковим концертом Київської консерваторії», – писали тоді в матеріалі.
Миргород
У миргородській пресі того часу також переважають новини війни: у газеті «Миргородські вісті» активно друкували скорочені виклади промови Гітлера, новини про розгроми совєтських військ, реакції закордонних журналістів на промови диктатора Третього рейху.
Всі ці матеріали чергували з культурним та соціальним життям українських теренів. Наприклад, в жовтневому номері 1942 року «Миргородські вісті» писали про філософа, поета й педагога Григорія Сковороду родом із Чорнух, друкували публіцистичні нариси Уласа Самчука.
Також читачі газети мали змогу прочитати про події, які сталися не лише на Миргородщині, а й в інших українських регіонах. Наприклад, про відновлення й модернізацію виробництва парфумерної фабрики в Харкові, яку раніше знищили більшовики, перекваліфікацію інструкторів-ревізорів, товарознавців та бухгалтерів, історію Острозької академії.
Кременчук
Кременчуцька «Дніпрова хвиля» періоду жовтня 1942 року, здебільшого висвітлювала соціально-політичні теми, також не приховуючи у своїх матеріалах ставлення до режиму більшовиків. Наприклад, в газеті розповідали про необхідність відновлення української школи без впливу більшовицького режиму, писали про зміни, які спіткали Україну після відступу його представників.
Розповідали в кременчуцькій пресі й про більш буденні події: збір пшениці, жита та ячменю, посіви нової озимини, відновлення сільського господарства, відбудову промисловості, поліпшення освітлення у Кременчуці.
Тоді ж у місті робили перепис населення, згідно з яким у Кременчуці жили понад 31,5 тисячі людей, із них:
У той же період у місцевій пресі почали друкувати й різні об’яви, зокрема про конференції для вчителів, театральні вистави чи допомогу різних фахівців, як-от адвокатів.
Лубни
«Лубенський вісник» жовтня 1942 року висвітлював не лише події війни, а й контекст німецько-українських відносин через важливі для людей сфери життя, наприклад, мову. В газеті аналізували порівняльне мовознавство й українську лінгвістику, яка, на думку тогочасних журналістів, могла чимало розповісти про взаємини українців із німцями.
У цьому вимірі згадували українські слова німецького походження, якими вважали, наприклад, такі: рахувати, танцювати, чинш, банк, війт, якір, карась, лишати, малювати, нотувати, блакитний, дякувати, пошта, ринок, стілець та інші, пояснюючи, що вони – «свідки тісних культурних взаємин», які нібито існували між українцями та німцями десятки років поспіль.
Крім цього, в «Лубенському віснику» розповідали про події, які відбувалися у світі, зокрема бої на Мадагаскарі, зникнення заступника ідеолога національно-визвольного руху в Індії Ганді, від’їзд норвежців на східний фронт та інші.
Полтава
«Голос Полтавщини» в першому ж випуску, який вийшов у жовтні 1942-го, писав про завдання, які постали перед українцями «після приходу німецької армії». У часописі зазначали, що виконання їх потребує «великого напруження сил і великої національної свідомості всіх шарів українського населення». Йшлося про:
«Закликати до творчої роботи в усіх галузях культури, будить і виховувать національну свідомість – таке завдання нашої газети», – писав «Голос Полтавщини».
У цьому ж випуску в газеті розповіли про перший після початку воєнних дій показ фільму в кінотеатрі «Колізей», зазначаючи, що театр був переповнений, утім і стрічку там показували про життя німців.
На головному фото Кременчук восени 1941 року. Джерело: Окраїни Кременчука
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
