Пам’ятник відкрили 12 березня 1926 року, і присутні на цій події містяни співали шевченківський «Заповіт» разом з хором.
У 2026 році виповнилося 100 років із дня відкриття пам’ятника художнику та поету Тарасу Шевченку у Полтаві. Про автора пам’ятника, історію його створення та часткове руйнування за часів Другої світової війни розповіли нам співробітниці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського – завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу історії пізнього середньовіччя та нової історії Ганна Барська та завідувачка науково-дослідного відділу пам’яткознавства Наталія Сиволап.
Звернімо увагу, що Тарас Шевченко під час своїх подорожей неодноразово відвідував Полтавщину й частина його творчого доробку пов’язана з нею.
– Уперше він приїхав сюди у 1853 році на запрошення письменника Євгена Гребінки, з яким познайомився та заприятелював у Санкт-Петербурзі, вдруге – за завданням Київської археографічної комісії у 1845 році для того, щоб змальовувати пам’ятки археології, – коментує Ганна Барська.
Загалом митець відвідав на Полтавщині близько 50 місць, створив близько 20 малюнків та стільки ж поезій. Наприклад, значна частина творів циклу «Трьох літ» написана на Полтавщині – «Не завидуй багатому», «Не женися на багатій», «Великий льох», «Єретик», «Сліпий», «Стоїть в селі Суботові», «Наймичка», «Кавказ», «Заповіт», «І мертвим, і живим, і ненародженим», «Холодний Яр», «Псалми Давидові», «Маленькій Мар’яні», «Минають дні, минають ночі», «Три літа».
– Малюнки, виконані Шевченком на Полтавщині, мають історичну цінність як свідчення епохи. За його малюнком «Будинок І. П. Котляревського в Полтаві» та певними документами вже в ХХ столітті відновили садибу Івана Котляревського, де зараз розташований музей, – каже Ганна Барська.
Вона додає, що в повісті «Близнюки» Кобзар згадує Полтаву більш ніж 30 разів, описуючи в тексті мальовничі краєвиди та пам’ятки міста.
Замовником пам’ятника Кобзарю виступив орган державного управління – Полтавський губернський відділ народної освіти. У 1921 році він оголосив творчий конкурс на проєкт пам’ятника Тарасу Шевченку, переможцем якого став скульптор Іван Кавалерідзе.
Іван Кавалерідзе народився 13 квітня 1887 року на хуторі Ладанський Полтавської губернії (нині – село Новопетрівка Сумської області). Він навчався в Київському художньому училищі, Петербурзькій академії мистецтв, а потім вдосконалював свою майстерність у Парижі.
– У 1924 році Іван Кавалерідзе очолив у Харкові майстерню, створену з обдарованих безпритульних дітей. Замовлення на будівництво пам’ятника в Полтаві стало першим для майстерні, – розповідає Наталія Сиволап.
Проте для самого скульптора це була не перша творча робота, присвячена Тарасу Шевченку. Ще у 1918 році в Ромнах (Сумщина) відкрили пам’ятник Кобзареві його авторства (оригінал не зберігся, у 1982 році в місті встановили бронзову копію), а в 1926-му – в Сумах (у 1950-х роках його знесли). Також Іван Кавалерідзе створював проєкти пам’ятників Кобзарю, зокрема в Дубно в 1942 році.
За словами Ганни Барської, умови, в яких доводилося працювати скульптору, були важкими, також були затримки у фінансуванні роботи через складні часи.
«Працюю над пам’ятником Шевченку в приміщенні старої лавки. Стіни є, вікон немає, дверей немає, даху немає. Коли йде дощ, я накриваю себе і фігуру брезентом», – писав він у 1922 році.
Наприкінці 1925 року пам’ятник уже був готовий, але його відкриття «прив’язали» до «шевченківських днів». Щоб побачити відкриття нового монумента Кобзарю, 12 березня 1926 року у Пролетарському парку Полтави (нині – Шевченківський парк) зібралася величезна кількість людей.
Наталія Сиволап говорить, що о 12:00 з пам’ятника зняли полотно, яким він був закритий, і хор заспівав шевченківський «Заповіт», а до цього співу доєдналися всі присутні. Також Полтавська капела бандуристів виконала пісню «Думи мої, думи».
Полтавський монумент Іван Кавалерідзе створив у стилі конструктивізму (напрям у мистецтві, архітектурі та дизайні, в основі якого – відмова від класичного декору на користь суворої геометрії, функціональності та використання промислових матеріалів) і кубізму (течія в мистецтві, для якої характерні підкреслено геометризовані форми, прагнення подрібнити об’єкти на стереометричні складники) з залізобетонних конструкцій. Як зазначає Наталія Сиволап, за універсальне поєднання двох стилів Івана Кавалерідзе називають «українським Мікеланджело».
Загальний розмір пам’ятника – 5 метрів, він включає фігуру Кобзаря висотою 1,8 метра та постамент – 3,2 метра. Рядки з останнього абзацу «Заповіту» розміщені в нижній лівій частині п’єдесталу, у верхній правій – каліграфічний автограф підпису поета.
П’єдестал пам’ятника – це нагромадження конусоподібних асиметричних площин, без жодної декоративності та прикрас, а риси обличчя Тараса Шевченка зовсім позбавлені плавних ліній, за винятком його вусів.
Під час тимчасової окупації міста нацистськими загарбниками у 1941-1943 роках деякі елементи пам’ятника – обличчя й рука – були пошкоджені, розповідає Ганна Барська. Радянський державний діяч Микита Хрущов пропонував демонтувати його і натомість побудувати новий, але цього так і не сталося.
– За спогадами головного архітектора Полтави Лева Вайнгорта, у 1943 році у місто з інспекцією приїхав один із керівників Радянської України Микита Хрущов. Побачивши пошкоджений пам’ятник Тарасу Шевченку, Микита Хрущов заявив, що він незрозумілий народу, оскільки виконаний у стилі футуризм (конструктивізм – ред.), і батько українського народу заслуговує на новий, виконаний у бронзі, – говорить завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу історії пізнього середньовіччя та нової історії.
Вона додає, що саме тому місцева влада ще більш ніж 10 років гальмувала реставрацію пам’ятника, й лише наприкінці 1950-х років його таки реставрували.
Нині пам’ятник Тарасу Шевченку в Полтаві є пам’яткою монументального мистецтва місцевого значення, 25 лютого 2020 року його занесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
За словами Наталії Сиволап, на території Полтавської області нараховують 49 пам’ятників і пам’ятних знаків та 8 меморіальних дощок, присвячених Кобзарю.
Цікаво, що першим «живим» пам’ятником Тарасу Шевченку в Україні став дуб, висаджений у Полтаві 6 (18) травня 1861 року у зв’язку з перепохованням Кобзаря на Чернечій горі в Каневі. Ця акція відбулася у саду Івана Гуссона з ініціативи та за участі представників полтавської культурно-освітньої організації шістдесятих років XX століття «Громада».
