Щороку в березні настає день весняного рівнодення – час, коли тривалість дня й ночі однакова, а також починається астрономічна весна. День весняного рівнодення вшановують із давніх часів. У багатьох народів він знаменував початок нового року, весни та пробудження від сну всього живого.
Весняне рівнодення не має фіксованої дати та часу через різницю між календарним та астрономічним роком і щорічно може «зсуватися» на кілька годин. Проте у високосний рік все знову стає на свої місця.
Залежно від року весняне рівнодення може бути 19, 20 чи 21 березня. У 2025-му дата припадає саме на 20 березня. За київським часом рівнодення настане об 11:01.
Як пише CNN, термін «рівнодення» походить від латинського слова «equinoxium», що означає «рівність між днем і ніччю».
Весняне рівнодення відбувається тоді, коли нахил Землі та її орбітальний рух створюють ситуацію, за якої сонячне світло однаково освітлює обидві півкулі. Під час рівнодення нахил Землі щодо Сонця становить 0°. Це означає, що в Північній та Південній півкулях планети день дорівнює ночі.
Після цієї дати світловий день у Північній півкулі поступово збільшується, тобто настає астрономічна весна. Однак у Південній півкулі цей день знаменує початок прохолодних днів та настання осені.
Існує весняне (у березні) та осіннє (у вересні) рівнодення. У ці дні року в Північній і Південній півкулях приблизно однакова тривалість дня та ночі, повідомляє National Geographic.
Рівнодення вважають історичними маркерами сезонних змін, а також часом відродження та оновлення. У багатьох народів вважалося, що під час весняного рівнодення пітьма та світло починають боротьбу, при чому перемагають завжди світлі боги, які приносять у світ тепло.
Багато народів відзначали березневе рівнодення як перший день нового року. Наприклад, стародавній вавилонський календар починався з першого повного місяця після нього.
Римляни в період весняного рівнодення мали свято Хіларії. Під час Хіларій вшановували матір богів Кібелу та її коханого Аттіса, який за легендою вбив себе через ревнощі. Своєю божественною силою Кібела воскресила Аттіса, і це воскресіння символізувало перемогу над смертю та відродження життя. Святкування тривало кілька днів, у цей час були дозволені всі види розваг, зокрема й маскаради.
Весняне рівнодення у деяких країнах – це національне свято, наприклад, у Японії, коли більшість японців має офіційний вихідний. У цій країні святкування весняного рівнодення було давньою традицією синтоїстської релігії, коли народ ушановував пам’ять усіх імператорів. Зараз на рівнодення японці відзначають свято Хіган, пов’язане з ушануванням природи та всього живого, а також відвідують та впорядковують могили своїх предків.
В ісламських країнах Близького Сходу, Середньої Азії, в Азербайджані, Ірані, деяких регіонах Туреччини відзначають свято Новруз, яке раніше відкривало рік, і означає в буквальному перекладі «новий день». Тоді було заведено пробачати й миритися, прикрашати оселі свіжими квітами, влаштовувати святкові трапези. Люди вірили, що в такий спосіб приваблюють у своє життя щедрий урожай та багатство. Нині Новруз є державним святом у багатьох країнах, які сповідують іслам. Схожих традицій дотримуються й корінні народи Південної Америки.
Євреї відзначають у цей період Песах, тобто центральне юдейське свято, коли вшановують вихід народу з Єгипту. Починається воно в ніч повного місяця після березневого рівнодення.
У Китаї в цей день популярною є гра, коли потрібно втримати яйце вертикально. Цьому звичаю тисячі років. За легендою, люди, яким це вдається, матимуть успіх.
У європейському язичництві ця дата присвячена старонімецькій богині весни Остарі, на честь якої фарбували яйця в яскраві кольори та ліпили з тіста фігурки кроликів. Згодом ці традиції стали відомими нам великодніми звичаями. Також під час святкувань розпалювали вогнища та збирали росу.
Заступниця генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Анастасія Колодюк розповіла, що календар предків українців, які зокрема були землеробами, дещо відрізнявся від сучасного. У давнину саме весна вважалася початком нового року. З цього періоду розпочиналися роботи на землі та обряди, що присвячені Сонцю. Про це пише «Українська правда».
– Так зване новоріччя розпочиналось у них саме весною. І Новий рік вони зустрічали березневим рівноденням, адже українці все прив’язували до руху сонця, – пояснила науковиця.
За її словами, з приходом християнства календар почав «рухатися». Був період, коли Новий рік починали святкувати у вересні, а потім уже перенесли на 1 січня.
Давні слов’яни, закликаючи весну, спалювали в ритуальних вогнищах опудало Морени – богині смерті та зими.
Також у цей день було заведено вмиватися талою водою, палити багаття на честь бога весняного сонця, родючості та пристрасті Ярила, а також співати спеціальні пісні – веснянки та гаївки. Під час цього люди танцювали, водили хороводи, грали в ігри. Цим закликали тепло повернутися якнайшвидше.
У язичництві сонце мало величезне значення. Вважалося, що в день весняного рівнодення божества приходять у світ людей, а з приходом весни також пов’язували бога Ярила, якому присвячувалися обряди. За легендами, в кінці березня бог відбиває в зими роги.
Про повагу наших предків до природи та всіх живих істот свідчить ще один цікавий звичай, коли до лісу несли пригощання у вигляді свіжих млинців. Їх залишали там для ведмедя – хазяїна лісу, щоб здобути його прихильність. У межах святкувань весняного рівнодення слов’яни також ушановували померлих предків, влаштовуючи ритуальні поминальні обіди.
У пізніх слов’ян це свято називалося Сороками. День весняного рівнодення пов’язували з прильотом птахів, яких повинно було повернутися сорок штук. Основним символом був жайворонок. Його форму використовували для випікання обрядового частування.
Тож наші предки випікали фігурки пташок із тіста, яким робили очі, подекуди з чорного перцю. З маленького шматка тіста ліпили так звану качалочку. Зав’язували її вузликом, розплескували кінці, наче гребінчик та хвостик, і пекли. Таку традицію зафіксували збирачі фольклору в селах. Люди вірили, що так вшановують та закликають весну до повернення.
Голови жайворонків за традицією віддавали домашнім тваринам, щоб вони були здоровими. Також печиво у формі пташок розвішували в садах на деревах і дарували сусідам.
Обряди з жайворонком як дитячі забави фіксували етнографи 19 століття Михайло Максимович, Микола Маркевич та Павло Чубинський. Випечених пташок чіпляли на палички та роздавали дітям. Малеча бігала з ними селом і підкидала жайворонків якомога вище. Якщо його вдавалося після цього зловити, це вважалося хорошою прикметою.
У день весняного рівнодення слов’яни влаштовували масові гуляння зі святковим, але пісним застіллям. У цей день незаміжні дівчата випікали млинці, які символізували сонце. За цим частуванням ворожили щодо весілля, першої дитини. Також на суджених ворожили по картах і на дзеркалі.
Коли в значній частині світу християнство замінило собою язичницькі вірування, весняне рівнодення стало відправною точкою у визначенні дати Великодня. У 325 році перший великий християнський собор в Нікеї постановив, що Великдень варто завжди відзначати в неділю, наступну за першим повним місяцем після весняного рівнодення. У 2025 році Великдень в Україні припадає на 20 квітня.
Спостереження за рухом Сонця завжди було важливим для життя людства. Небесне розташування світила сповіщало людям про зміну сезонів, тому серед артефактів давніх цивілізацій є чимало сонячних календарів у вигляді мегалітичних споруд. Вони є свідками вшанування дня весняного рівнодення стародавніми народами, йдеться на сайті «Всеосвіта».
Серед найвідоміших давніх мегалітів – піраміда мая під назвою Ель Кастильо в мексиканському місті Чичен-Іца. На чотирьох її гранях є сходи, що ведуть від вершини до основи. Сходи збудовані під неймовірно точно розрахованим кутом. Щороку в момент рівнодення приблизно на пів години в присутніх виникає ілюзія, що сходами рухається вогняний змій, голова якого вирізьблена біля основи піраміди. Мая називали цього змія Кукульканом, або Пернатим змієм світла. Кукулькан з’являвся два рази на рік – у весняне та осіннє рівнодення, коли день і ніч, світло й темрява – на рівних.
Британський мегалітичний пам’ятник Стоунхендж, якому приписують релігійні та містичні функції, беззаперечно мав значення ще й надійного календаря. Він у певний спосіб відображав затемнення, сонцестояння, рівнодення та інші астрономічні події.
В Ірландії, у графстві Донегол, також є мегалітична (гігантська, монументальна – ред.) споруда Гріанан. Основна її будівля – кам’яний форт у вигляді кільця, орієнтований на Сонце. У весняне рівнодення сонячні промені розділяють кільце на дві абсолютно рівні частини.
На Мальті є храмовий комплекс Мнайдра, збудований у IV тисячолітті до нашої ери. Унікальна орієнтація храму на схід дозволяє припустити, що він виконував роль одного з найдавніших у світі сонячних календарів. Коли настає весняне рівнодення, сонячний промінь потрапляє до будівлі й освітлює її центральну вісь.
Раніше ми писали про те, як святкували зимове сонцестояння українці та інші народи світу.
Головне зображення – «Гаївки біля церкви», Іван Гончар. Архів Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара»
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі та вайбер-каналі.
